https://aquilon.7bb.ru/ Aquilon ru-ru Sat, 30 Jan 2010 22:47:03 +0300 MyBB/mybb.ru https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1140#p1140 <p>Ребята , меня интересует только кусаные кольца . <br />Объяснить почему ?<br />Про рычажные кусачки слышали ? Они в свободной продаже есть по 30-40 гривен . <br />И если вовремя подтачивать режущую кромку - то ничего мазохистского нет в процессе раскусывания . Быстро и легко .</p> mybb@mybb.ru (Strory) Sat, 30 Jan 2010 22:47:03 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1140#p1140 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1128#p1128 <p><strong>Oksana</strong><br />Основною причиною стали лагі форуму!!! Другою і не менш важливою причиноюстало те! що, на форумі більше немає вільної пам'яті і сюди вже ніц не завантажити більше!!!!<br /><strong>gluk</strong><br />Копіювати-копіювати і ще раз копіювати!!! І після редагування залити їх на форум!!!</p> mybb@mybb.ru (Aquilonec) Tue, 26 Jan 2010 21:24:16 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1128#p1128 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1119#p1119 <p>Что-то у вас тут непривычно пусто в разделе ... <br />Решил исправить .&#160; </p> <p>В общем : в наличии много всякого , нового и Б/У . </p> <p>Стёганки корпусные , есть три штуки - от 200 до 350 грн .<br />Шоссы стёганые , есть три пары - от 150 до 250 грн .<br />Шлемы : шугар - 400 , бацинет - 650 , топ - 1100 , Изяслвль - 1550 грн .<br />Наручи : штук 5 ещё есть разных - от 100 до 170 грн .<br />Латные руки на коже (а-ля брига халкис) , ноги такие же , и кираса . Комплект , продаю по отдельности . <br />Плечи и колени - по три пары на складе . От 120 до 200 грн за пару .<br />Мелана - 120 грн .<br />Щиты есть готовые юзаные - от 150 до 200 . Новые - от 370 . Заготовки (гнутые , фанера 9-10 мм) - от 170 грн . <br />Кольчуги есть всегда , но я их ценю достаточно дорого , поскольку сам делаю . Новое кольчужное на заказ делаю многое . Быстро , качественно , дорого . Уже даже клёпанку могу предложить .<br />Ламелляр - 2400 грн . <br />Меч - 450 грн . <br />Копейный наконечник кованый - 230 грн .</p> mybb@mybb.ru (Strory) Mon, 25 Jan 2010 13:34:34 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1119#p1119 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1111#p1111 <div class="quote-box answer-box"><cite>Strory написал(а):</cite><blockquote><p>*Але - без понтів а-ля &quot;Наша ряба&quot;...* - я так понимаю , что имеется в виду наш клуб . <br />Большинство наших ребят давно повзрослели и вполне способны к конструктивным дискуссиям . И половину нашего клуба ты даже в лицо не знаешь .</p></blockquote></div><p>Коли я кажу про &quot;понти а-ля &quot;Наша ряба&quot; - я маю на увазі саме &quot;понти а-ля &quot;Наша ряба&quot;. Це - образа, але образа <em class="bbuline">конкретно на адресу тих людей</em>, які ганяють понти...<br />Що всіх не знаю - правда. Особливо це стосується деяких кло(у)нів, які реєструються спеціально, щоб побакланити. Що стосується тих, кого я знаю - ставлення дуже навіть різне. Декого поважаю, декого - абсолютно не поважаю, і в принципі не збираюся цього приховувати. Персонально тебе останнє, звичайно ж, не стосується, а от деяких спільних знайомих - на жаль, безумовно, так... :(</p> mybb@mybb.ru (Князь) Thu, 21 Jan 2010 17:38:27 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1111#p1111 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1065#p1065 <p>Гм. Тут я</p> mybb@mybb.ru (Nika) Mon, 11 Jan 2010 12:10:44 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1065#p1065 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1017#p1017 <p>:music:</p> mybb@mybb.ru (Aquilonec) Mon, 04 Jan 2010 12:20:19 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1017#p1017 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1013#p1013 <p>Дякую)</p> mybb@mybb.ru (Grisha) Fri, 25 Dec 2009 18:12:50 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=1013#p1013 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=749#p749 <p><strong>Aquilonec</strong><br />найбільше мені сподобалась ця цитата зі статті:&#160; :tomato: <br />Говорят, что Дункан Мак’Лаод тоже был тамплиером… :-)</p> mybb@mybb.ru (gluk) Thu, 13 Aug 2009 23:12:18 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=749#p749 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=719#p719 <p>Держава Каролінгів.</p> <p>Майордоми Австразії з дому Піпінідів (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатні-шого зі своїх представників -- Карла Великого -- отри-мала назву династії Каролінгів.</p> <p>Представники дому Каролінгів (Піпінідів) правили Франкською державою з кінця VII до середини IX ст. спочатку як майордоми, а з 751 р. -- як королі. Цей період в історії Франкського королівства називають каролінзьким.</p> <p>За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, який почався ще за Меровінгів, полягала:</p> <p>у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;</p> <p>розоренні маси вільних селян-общиників, які, втра-чаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залеж-них людей, а потім і кріпаків.</p> <p>До початку VIII ст. у франків вже склалися дві ворожих одна одній соціальних верстви:</p> <p>перша -- великі землевласники галло-римського і германського походження, які володіли своїми земля-ми переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;</p> <p>друга -- тією або іншою мірою залежні селяни, що не мали земельної власності і піддавались експлуатації з боку власників землі, на якій вони жили.</p> <p>Значну частину цих залежних людей становили на-щадки галло-римських рабів, колонів, вільновідпуще-ників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві ще були досить численні про-міжні групи населення: дрібні та середні алодисти се-лянського типу, що частково також користувалися пра-цею залежних селян. Іноді поряд з алодом вони трима-ли землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства.</p> <p>Саме за рахунок розмивання цих проміжних шарів значною мірою і відбувався процес аграрного перевороту VIII -- початку IX ст. Зміни в соціальній структурі франк-ського суспільства визначили політику наступника Піпіна Герістальського -- майордома Карла Мартелла.</p> <p>Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська </p> <p>діяльність.</p> <p>Карл Мартелл (&quot;Молот&quot;), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори -- саксів, фризів, алеманів, баварів, і знову обклав їх даниною.</p> <p>У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погро-жуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі.</p> <p>Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, по-стало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.</p> <p>Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді &quot;бенефіціїв&quot; (дослівно: &quot;благодіян-ня&quot;). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX--X ст. на-були характер феоду (лену), тобто спадкового володін-ня, пов'язаного з обов'язком військової служби.</p> <p>Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв.</p> <p>Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширен-ню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб зміцнення своєї влади.</p> <p>Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав, звичайно, і політичні цілі. Він сподівався прив'язати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомо-гою бенефіціальної системи розраховував створити за-мість пішого селянського ополчення, що занепало, боє-здатне кінне військо. Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль.</p> <p>Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків:</p> <p>по-перше, значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; вони були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення голов ної військової сили, що підкреслювало його неповноправ-не становище в державі;</p> <p>по-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпа-ченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконува-ли на його користь панщину або сплачували податок.</p> <p>Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.</p> <p>Інші великі землевласники також стали переходи ти до цієї форми пожалувань. Тому масове поширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючи ієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа сприяла згодом політичному розпаду Франкського королівства.</p> <p>На перших порах, однак, реформа Карла Мартелл посилила центральну владу, що було однією з її цілей Карл Мартелл і його наступники значно розширили кор-дони Франкської держави і домоглися тимчасового по-силення центральної влади.</p> <p>Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741--768) врегулював взаємовідносини з! церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелл. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певні платежі. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою, церквою та її главою -- Папою Римським.</p> <p>Утиснутий лангобардами, папа всі свої надії покла-дав на допомогу франків, тому він санкціонував захоп-лення Піпіном королівського титулу. У 751 р. в Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастир, де і помер.</p> <p>Піпін відповів папі послугою за послугу. За закли-ком папи Стефана II Піпін здійснив походи в Італію (в 754 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстуль-фа, якого примусив віддати папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колиш-нього візантійського володіння).</p> <p>На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучас-ний Ватикан, розташований всередині міста Рима.</p> <p>Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого.</p> <p>Час найбільшої могутності Франкської держави при-падає на правління сина Піпіна Короткого -- Карла Великого (768--814), що став героєм багатьох легенд, оповідань і пісень. Сучасників вражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталі управ-ління державою, у справи адміністрації, господарства, військові, дипломатичні, справи освіти тощо. За описах сучасників, Карл Великий був величезного зросту, міц-ної статури. Для свого часу він був досить освіченою лю-диною -- цікавився літературою і поезією, зокрема ан-тичною, знав латинську і грецьку мови, хоч писати так і не навчився.</p> <p>Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності. У результаті походу в Італію (774) лангобардський король Дезідерій був позбавлений пре-столу, а його володіння приєднали до Франкської дер-жави.</p> <p>Карл перейшов також у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успіш-ним: дійшовши до Сарагоси, франки вимушені були повернути на свою територію ні з чим. Цей невдалий по-хід став пізніше сюжетною основою середньовічного французького рицарського епосу &quot;Пісня про Роланда&quot;.</p> <p>Надалі франки методично просувалися на південь від Піренеїв. У 801 р. в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці.</p> <p>За Карла Великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія.</p> <p>Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією н орбіту франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія) -- область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).</p> <p>Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у VI ст. в Паннонії. У 788 р. авари вторглися в межі Франкської держави. Почали-ся затяжні аварські війни, що тривали з перервами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наводила жах на сусідів, розпалася; спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов'ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько-паннонського кордону.</p> <p>Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході дійшли те-пер до Барселони і середньої течії Ебро, на сході -- до Ельби (Лаби), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.</p> <p>За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку.</p> <p>Королівський титул більше не задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев III, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У подяку за цю допомогу папа наприкінці 800 р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий кон-флікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.</p> <p>В останні роки життя Карл обрав постійним місце-перебуванням свою нову столицю Ахен. Головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і по-дальших захоплень. На північному заході було створе-но Бретонську, а на південному заході -- Іспанську марки. В Італії південні кордони франків прикривало напівзалежне Беневентське герцогство.</p> <p>На протязі всього східного кордону імперії -- від Балтійського до Адріатичного моря, франки межували зі слов'янськими племенами. З півночі до Рудних гір у Центральній Європі тягнулися землі полабських сло-в'ян: ободритів, лютичів, лужицьких сербів; далі до Ду-наю йшли володіння чехів і моравів; від Паннонії до Адріатики жили південнослов'янські племена -- хорутани (словенці) і хорвати.</p> <p>Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від сло-в'ян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським слов'янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до Віденського лісу, ядра майбутньої Авст-рії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.</p> <p>На початку IX ст. Карл користувався великим впли-вом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав в Англії; його заступництва шукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вожді племінних ірланд-ських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнати франкського короля імператором.</p> <p>Однак за зовнішнім благополуччям імперії прихову-валася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона булі надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії (бургундів, аквітанців та ін.) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутани і авари нарешті, кельти (нащадки бритів) у Бретонській марці.</p> <p>Всі ці племені і народності економічно ю були по-в'язані одне з одним, розмовляли різними мовами і пе-ребували на різних стадіях розвитку феодалізму.</p> <p>Кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний різ туди, де виникала реальна загроза відпадання тієї або іншої те-риторії. З часом утримувати завойовані племена і народ-ності ставало все важче. Неміцні, суто зовнішні зв'язки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії Карла Великого.</p> <p>Загибель імперії Карла Великого та поява середньовічної </p> <p>Європи.</p> <p>Завершення в основному процесу феодалізації при-звело до політичного розпаду імперії Карла Великого незабаром після його смерті. Тимчасове об'єднання під владою Каролінгів різних племен і народностей за відсут-ності економічної та етнічної єдності між ними було мож-ливе лише доти, доки франкські феодали, особливо стан дрібних і середніх феодалів -- бенефіціаріїв, підтриму-вали королівську владу. Коли до середини ІХ ст. процес феодалізації імперії в основних рисах завершився, пози-ція феодалів стосовно центральної влади змінилася.</p> <p>Великі феодали стали майже незалежним від неї; дрібні та середні феодали, стаючи їх васалами, були на-багато тісніше пов'язані з магнатами, ніж з главою дер-жави -- королем. Селянство в основному було вже закріпачене. В умовах панування натурального господарства держава Каролінгів неминуче мала розпастися на кілька дрібних політичних одиниць.</p> <p>Син і наступник Карла Великого -- Людовік Благо-честивий (814--840), прозваний так за особливо ревну прихильність до церкви і щедрі дари на її користь, вже у 817 р. розділив імперію між своїми синами, зберігши за собою лише верховну владу. Це призвело до трива-лих міжусобиць і смут. Нарешті, у 843 р., після смерті Людовіка, його сини, зібравшись у Вердені, уклали до-говір про новий поділ імперії.</p> <p>Оскільки новий поділ відповідав кордонам розселен-ня французької, німецької та італійської народностей, Верденський договір фактично поклав початок існуван-ню трьох сучасних держав Західної і Центральної Євро-пи -- Франції, Німеччини, Італії і, відповідно, трьох народів: французького, німецького та італійського.</p> <p>За Верденським договором молодший син Людовіка Благочестивого -- Карл за прізвиськом Лисий (840-- 877) отримав землі на захід від річок Шельда, Маас і Рона -- Західнофранкське королівство, що включало основні території майбутньої Франції. На цих землях панувала романська мова, що лягла згодом в основу французької мови.</p> <p>Середній з братів--Людовік Німецький (849--875) -- заволодів областями на схід від Рейну і на північ від Альп, населення яких було чисто німецьким і розмовля-ло на німецьких діалектах. Це королівство стало нази-ватися Франкським, а пізніше -- Німеччиною.</p> <p>Старший син Людовіка -- Лотар (840--849), згідно з Верденським договором, зберіг за собою імператорсь-кий титул. Його держава складалася з Італії, а також земель, розташованих уздовж Рейну. Імперія Лотаря становила штучне з'єднання осколків різних політичних і етнічних утворень. Більш-менш єдиним цілим у ньому була лише Італія, яка стала надалі батьківщиною іта-лійської народності.</p> <p>Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). -- Минск : Харвест, 2001. -- 512с.</p> mybb@mybb.ru (Grisha) Tue, 28 Jul 2009 13:20:31 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=719#p719 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=704#p704 <p><a href="http://www.e-knigka.org.ua/2007/02/25/Rycarskie_zamki__metatelnye_mashiny_i_pushki_Srednevekovja.html" rel="nofollow" target="_blank">Ця книга</a> - унікальний, прекрасно ілюстрований добуток, що увібрав у себе величезну кількість безцінної інформації. Середньовічні облоги й героїчні оборони замків, гігантські метальні машини й величезні вогнепальні гармати, здатні розтрощувати потужні стіни, - все це й багато чого іншого ви знайдете на сторінках книги. Дане видання призначене як для фахівців, так і для широкого кола читачів, що цікавляться епохою Середньовіччя</p> mybb@mybb.ru (Oksana) Wed, 15 Jul 2009 20:08:38 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=704#p704 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=559#p559 <p><strong>Aquilonec</strong><br />шмайсер системи &quot;арбалет&quot;?&#160; :idea:</p> mybb@mybb.ru (gluk) Sun, 24 May 2009 00:41:03 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=559#p559 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=421#p421 <p>книжка Еліаса в російському перекладі є тут - <a href="http://www.biblioclub.ru/book/36240/" rel="nofollow" target="_blank">Норберт Еліас &quot;Процес цивілізації&quot;</a><br />щоправда, я не знайшов способу, як її зберегти :( можна читати - лише посторінково :(</p> mybb@mybb.ru (gluk) Sat, 02 May 2009 22:29:06 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=421#p421 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=383#p383 <p>Феодалізм наче сформувався, проте одразу ж почав розпадатися.<br />З’ясувалося, що леном (землею, яка давалася за службу) можна торгувати. Адже сеньойрові йшлося, щоб мати певну кількість солдатів. То чому б не продати лен комусь іншому, хто хотітиме виконувати ці обов’язки? На перший погляд, жодної небезпеки в цьому не було. Проте якщо лен хтось продає, то хтось і купує… А якщо хтось володіє землею певного сеньйора, то він є його васалом… Тут виникала цікава суперечність: васал сеньйора А міг купити лен у васала сеньйора Б, таким чином він става васалом сеньйора А і Б… Поки ці сеньйори між собою не воювали, все було гаразд, але що було, коли А йшов війною проти Б? Кому повинен був зберігати вірність васал? <br />Цю проблему вирішували по-різному. Спершу казали, що перший сеньйор, якому васал склав присягу, і є головним: відданість йому має бути понад вірність іншим сеньйорам. Згодом було правило змінено: той з сеньйорів, який дав васалові найбагатший лен, і є головним. Врешті решт, було створено присягу lige, яку можна було скласти лише одному сеньйорові, і яка була найголовнішою серед всіх інших присяг. Проте з часом і цю присягу стали складати кільком сеньйорам… Отже, васал ставав все більше неконтрольованим: він тепер міг ставати на бік того сеньйора, який йому більше подобався.<br />Окрім того, дійшло до того, що васали відмовлялися взагалі служити своєму сеньйорові. Вони або платили васальний податок (тобто певну суму в грошах, яка вважалася еквівалентом служби у війську сеньйора), або ж і взагалі обмежували термін служби до 40 днів. Останнє стало загальною номрою. Тепер війна для васала тривала лише 40 днів. Якщо ж бойові дії затягувалися, то сеньйор мав годувати васала і йог овоїнів. Інакше васал мав повне право вирушити додоу. Звідки взялися 40 днів? В традиційному франкському та германському праві саме таким мав бути період перепочинку між двома військовими кампаніями. Васали ж термін відпочинку перетворили на термін тривалості служби. Окрім того, васали почали обумовлювати, скільки ж рицарів вони повинні виставити за свого сеньйора. Деколи доходило до карикатурних ситуацій. Васал мав декілька ленів: сеньйора А і сеньйора Б. А йшов війною на Б. Васал мав би служити А, проте він става на бік Б. Проте з того лену, який він отримував від А, він мав виствити 20 рицарів. Він їх і виставляв – для сенйьора А. А з рештою, які він утримував на тому ж лені, става на бік Б. </p> <p>Така ситуація, і перш за все торгівля ленами та служба кільком сеньйорам, спричинили розпад феодалізму. Зв’язок залежності людини від людини ставав все більше і більше невиразним. Васали бунтували проти сеньйорів. Частими були міжусобиці. <br />Проте феодалзм зміг проіснувати тривалий час. Причина була проста: васали були відданими сеньорам, але ткож і зраджували їх. До зради більш схильними були васали, які отримували землю у лен. Відданими – ті васали, що жили при дворі свого сеньйора. <br />Саме завдяки цьому феодалізм розпався лише в XIV-XVI ст.</p> <p>Література:<br />1. Марк Блок «Феодальне суспільство»;<br />2. Макс Вебер «Соціальні причини занепаду античної культури».</p> <p>© Глюк</p> mybb@mybb.ru (gluk) Mon, 13 Apr 2009 15:04:47 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=383#p383 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=378#p378 <p><span style="color: green"><span style="font-size: 14px"><strong>Жак Ле Гофф</strong></span></span> (нар. 1924).<br />Все та ж Школа Анналів. Учень Фернана Броделя. Проте в своїй поглядах він стоїть ближче до Марка Блока: демографія його не приваблює, як і статистика.<br />Основним пунктом зацікавлень Жака Ле Гоффа є <strong><span style="font-size: 16px">уявлення</span></strong> середньовічних людей про довколишній світ. </p> <p><a href="http://www.gumer.info/authors.php?name=%C3%EE%F4%F4+%C6." rel="nofollow" target="_blank">книги тут!</a><br /><span style="font-size: 16px">1. Інтелектуали в Середні віки.</span><br />Назва праці говорить сама за себе. Люди науки та пізнання Середніх Віків: як виникає така соціальна група, якщо до того були лише oratores, bellatores та laboratores - духовенство, знать та простолюд... Як інтелектуалам вдалося вписатися в цю досконалу каритну соціального світу.</p> <p><span style="font-size: 16px">2. З небес на землю.</span><br />Середні Віки завершилися утвердженням антропоцентрично картини світу, а отже - зацікавлень по<span style="font-size: 16px">цей</span>бічним світом, а не по<span style="font-size: 16px">той</span>бічним... Звісно, все це відбулося завдяки Ренесансові, проте і Ренесанс виник не на голому місці... Якими ж є середньовічні корені Ренесансної картиин світу?</p> <p><span style="font-size: 16px">3. <span style="color: blue">Середньовічна уява</span>.</span><br />Збірник статей Жака Ле Гофа про те, яким же уявляли собі <strong><span style="font-size: 16px">чудесне</span> </strong>люди Середніх Віків? як відчували <span style="font-size: 16px"><strong>час</strong></span> і <span style="font-size: 16px"><strong>простір</strong></span>? як ставились до <span style="font-size: 16px"><strong>тіла</strong> </span>та всього, що х ним пов'язане? І, звісно ж, що <strong><span style="font-size: 16px">снилося </span></strong>людям того часу та як вони тлумачили свої сни?</p> <p><span style="font-size: 16px">4. <span style="color: red">Цивілізація середньовічного Заходу</span>.</span><br />Програмна праця. Хоча вона має загальний і дуже оглядовий характер, саме в ній Жак Ле Гофф дає повну картину повсякденного життя середньовічної людини: від політичної історії до історії уявлень, не оминаючи і матеріального життя. <br />(Важливо те, що дається опис від V ст. до XV ст.)</p> <p><span style="font-size: 16px">5. Чудесне на Середньовічному Заході.</span><br />(стаття зі збірки &quot;Середньовічна уява&quot;)</p> mybb@mybb.ru (gluk) Sat, 11 Apr 2009 22:35:11 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=378#p378 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=348#p348 <p>[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=HMicVahB1J0[/youtube]<br /> :whistle:</p> mybb@mybb.ru (Helly) Mon, 30 Mar 2009 02:27:23 +0400 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=348#p348 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=288#p288 <p>Класна стаття!!! :cool:</p> mybb@mybb.ru (Aquilonec) Fri, 13 Mar 2009 17:10:19 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=288#p288 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=212#p212 <p>Прежде, чем писать книгу в жанре фэнтези, автор обязан создать мир. Но создание мира - штука нелегкая и требует чертовски много труда. Опять же, времени. В этом отношении, рекорд, составляющий шесть дней, до сих пор не был побит, и мне не кажется, чтобы попытки побить его были особо разумными.<br />К счастью, вместо мира мы можем попросту создать его эквивалент, а именно, карту. И не только можем. Обязаны. В книге фэнтези карта является обязательным элементом, условием sine qua non. В общем, она должна там быть.<br />Во-первых, карта необходима читателю уже для того, чтобы принять решение: покупать или не покупать. Для опытного читателя - карта, это визитная карточка книги. Обложка такой визитной карточкой быть не может - совсем наоборот, опытный читатель не удостаивает обложки более чем одним взглядом, не желая, чтобы книга заранее осточертела из-за инстинктивной, а временами даже безосновательной идентификации содержания с нарисованным на обложке кошмариком.<br />Опытный читатель не смотрит и на заднюю страницу обложки, поскольку прекрасно знает, что предложения: &quot;! The best fantasy ever written!, Smashing !bestseller! или там &quot;Новый Толкин!&quot; имеются на задних сторонах обложек абсолютно! всех книжек фэнтези, и в результате такой рапространенности совершенно разглупились и утратили какую-либо информационную ценность. На так называемой четвертой стороне обложки подобные высказывания играют роль исключительно орнаментационную или же являются выражением симпатии издателя к автору. Кроме того, и сама обложка, и приведенные с тыла цитаты обычно производятся людьми, которые не имеют ни малейшего понятия ни об авторе, ни о произведения - это художники, критики и издатели.<br />Карта - это дело другое. Карту разработал сам автор. Глядя на карту, читатель получает информацию проверенную - из первых рук.<br />Итак, опытный читатель всегда просматривает карту. Своим искусным глазом он сразу же вычисляет скрытое на Западе Королевство Добра и Порядка, после чего профессионально оценивает расстояние, отделяющее этот край от расположенной на Востоке Империи Зла. Затем он критически анализирует рассеянные между Востоком и Западом все пространственные помехи, на основании которых он мгновенно ориентируется в сложности трассы, которую придется пройти герою. Сложность маршрута и рекомендованные приключения по пути читатель молниеносно пересчитывает в завлекательность сюжета, завлекательность сюжета сравнивает со стоимостью книжки... после чего, либо покупает, либо не покупает.<br />Вторая важная персона, ради которой рисуется карта – это критик. Критик книгу в жанре фэнтези не прочтет - впрочем, этого от него никто и не ожидает. Ограничение сферы действий к рецензированию только прочтенных книг, для критика означало бы титаническую пахоту за символические гроши, а подобного можно желать только идиотам или же заядлым неприятелям. Разумный критик оставляет подобный род рецензирования любителям фантастики, авторам писем в редакцию. Ведь эти пишут исключительно ради голого энтузиазма, им не надо платить.<br />Но глаз критика-профессионала всегда зацепится за карту. Как правило, этого достаточно, чтобы критик мог оценить &quot;созданный автором мир&quot;. К сожалению, в этом отношении я ничего не могу посоветовать молодым адептам писательства фэнтези. Я понятия не имею, какой должна быть карта, чтобы рецензия была позитивной. Еще до недавна я питал уверенность, что самый лучший эффект дает размещение гор на севере, направление стока рек к югу и впадение последних в море в форме весьма расстроенной дельты. Но мои иллюзии были недавно развеяны негативной рецензией именно на такую карту; в то же время появилась положительная рецензия еа карту, где рек не было вообще! Воистину, дело это окутано тайной.<br />Мнение, что наилучшие рецензии получают карты, где Шир расположен на севере, а Мордор на юго-востоке, я считаю демагогичным.<br />Но перейдем к практическим занятиям.<br />Рисовать карту очень просто. Берем чистый лист бумаги и представляем, что этот лист - море. Медленно и достойно несколько раз повторяем слова Священного Писания (Бытие, 1.2):<br />Земля же была безвидна и пуста, и тьма над бездною;<br />и Дух Божий носился над водою.<br />Потом говорим слова:<br />И да явится суша! (Бытие, 1.9)<br />И с помощью карандаша наносим на лист очертания суши. Внимательно следим, чтобы это не было квадратом. Дело вовсе не в том, что у континентов не может быть таких очертаний, но следует быть творческим и небанальным – ибо каждый второй континент в книгах фэнтези напоминает квадрат.<br />Не следует огорчаться, если с первого раза получится нечто, напоминающее пятно на простынке в интернате для мальчиков. Это нормально. Чуть позже все это подкорректируется. Но вот если пятно упрямо остается пятном и никак не желает становиться континентом, тогда поступаем так: вычерчиваем на листе очертания Нидерландов, провинции Сычуань или Земли Франца-Иосифа, а затем поворачиваем листок с целью установления другого &quot;севера&quot; и меняем масштаб. Результат - в особенности, если добавить немножечко полуостровов и фиордов – превосходят все ожидания.<br />Имея континент, следует нанести на него горы и реки. Это нетрудно, только следует обязательно помнить, что реки всегда текут с гор на низины и впадают в море, а не наоборот. Следует помнить, что текущие реки всегда вырезают в почве долины, имеют притоки и создают водоразделы, что и следует реалистически отразить на карте. Только я не склоняю вас следовать поведению пуристов, которые гиперреалистично создают гидрографию своих Never-Never Land!ов, мочась на принесенные со двора кучки песка. Это уж слишком, тем более, что никто из читателей такого труда не оценит, а критики еще и засмеют.<br />Так, теперь, когда на нашем континенте уже имеются горы и реки - все остальное, только косметика. Здесь я уже не даю никаких указаний, да и зачем - косметика, это штука сугубо интимная, здесь каждый может совать свой нос в избранное лично место.<br />Понятное дело, что к карте должна прилагаться легенда. Это традиция, которую нарушать не следует. каждое море, каждая речка, каждая горная цепь, каждое плоскогорье и каждая пустыня должна как-то называться. Общие принципы определения имен мы уже обсуждали в предыдущей главке. Теперь же займемся только топонимикой.<br />Самое главное - и в принципе единственное – нравило гласит: никогда не забывать о читателе, ломающем голову: покупать или не покупать. Так что не следует затруднять ему это решение, заставляя подозревать, что нудный путь от Замка Белых Башен до Черной Цитадели Зла будет вести через Смолярню, Великие Луки, Малые Васюки, Харьков, Петрков и Козью Горку. Сделаем сомневающемуся читателю объемистый укольчик адреаналина и дадим понюшечку кокаина: пускай дорога с Запада на Восток пройдет через Вампирьи Луга, Гнилые Болота, Пыльные Равнины, Чащобы Стучащих Костей, Туманные Расщелины Смерти, Горы Слез, Холмы Скрежета Зубовного и Овраги Брюшного Тифа. Пускай читатель знает, что его ждет и на какие удовольствия можно рассчитывать, бредя с героями через Лес Щелкающих Челюстей, Пещеру Шелоба (самца), Драконью Пущу, Змеиные Ямы, Ужасные Дыры и - это уже обязательно! - Рощу Изумительных, Желающих и Лишенных Всяческих Предрассудков Нимф.<br />Повидимому, не следует добавлять, что на авторе лежит обязательство и соответствия данных названий действительности. Читатель имеет право и привилегию соглашения с акцией согласно &quot;говорящим названиям&quot;, и он весьма не любит, чтобы его обманывали. &quot;Вампирьи Луга&quot; должны оказаться охотничьими территориями целых ватаг Гэри Олдменов, а не центром разведения шелкопряда или там стадионом для гонки квадриг. В &quot;Лесу Щелкающих Челюстей&quot; обязано раздаваться громкое и зловещее щелкание, кого-нибудь обязательно следует прищелкнуть. Конечно, Горы Слез могли бы стать регионом по разведению лука, но это вовсе не обязательно! Читатель подобных шуточек терпеть не может. Он двузначностей не любит.<br />И вот потому же абсолютно - повторяю - абсолютно противопоказана двузначность относительно Ужасных Дыр и Изумительных Нимф.</p> <p>журнал &quot;Nowa Fantastyka&quot; 4/95<br />перевод: M.W.</p> <p>джерело: <a href="http://www.sapkowski.su/modules.php?name=Articles&amp;pa=showarticle&amp;artid=67" rel="nofollow" target="_blank">http://www.sapkowski.su/modules.php?nam &#8230; p;artid=67</a></p> mybb@mybb.ru (Helly) Tue, 03 Mar 2009 19:51:42 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=212#p212 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=205#p205 <p>Общество&#160; 3 сентября 2006 06:21:12&#160; Автор: Братья Балагановы&#160; &#160;<br />В лісах під Львовом водяться гноми <br />Гноми, хоббіти, ельфи, чаклуни та герої існують не тільки у книгах. Персонажі Джона Рональда Руела Толкина непомітно живуть серед нас. Але варто їм отримати сигнал, почути бойовий ріг, і вони візьмуться за зброю. Не дивуйтесь, якщо збираючи у лісі гриби ви почуєте брязкіт заліза та побачите як б’ються між деревами заковані у лати воїни. <br />Була неділя і я поволі йшов лісом, збираючи гриби. Почувши на лісовій дорозі, що йшла неподалік брязкіт і грюкіт чобіт я подумав, що це марширує військовий загін. Але що було робити солдатам в вихідний день у лісі? Заінтригований я розсунув руками кущі і завмер з відкритим ротом. Повз мене, виблискуючи латами, йшов загін середньовічних рицарів...</p> <p>Хто я і де мої речі, або гноми атакують</p> <p>Рицарі не звертали на мене уваги, зосереджено карбуючи крок. Аж раптом на пагорбі, що піднімався над дорогою з правої сторони, почали з’являтись якісь люди. В руках в них були справжні арбалети. </p> <p>„Кіно знімають”, - подумав я, озираючись по сторонах, - „от тільки де знімальна група?”</p> <p>Тим часом арбалетники прицілились і вистрілили. Стріли вдарили у рицарів на дорозі, а слід за стрілами, вниз, з пагорбу, кинулись воїни. Першим до загону, який підняв назустріч нападникам щитами, підбіг воїн із секірою. Він підняв її над головою і з ревом врізався в налаштований до відбиття атаки стрій...</p> <p>Поклавши кульок з грибами на землю я став спостерігати за тим, як розгортались події. Битва була недовгою. Не витримавши напору рицарі почали тікати до лісу. Їх не переслідували. </p> <p>Воїн що першим розпочав рукопашну зняв шлем і посміхнувся мені. Дивлячись на нього я вирішив, що остаточно запрацювався і прийшов час проситись у відпустку – переді мною стояв гном. Справжній гном, такий як у фільмі „Володар кілець”. Бритий наголо гном, з бородою, кільцем у носі та купою кілець у віхах. </p> <p>- Мужик, кульок загубив, - сказав він і затиснувши шлем під пахом почав підніматись на пагорб. </p> <p>Я, все ж таки, наважився наздогнати загадкового воїна. Він запевнив, що з головою в мене все в порядку, просто, через збіг обставин, я став свідком однієї з гри рольовиків. </p> <p>Інтерв’ю з гномом </p> <p>У повсякденному житті гнома звуть Діма Сахаров. Він один з засновників рольового руху на Львівщині. Дмитро - філософ, письменник, музикант. Після знайомства у лісі ми обмінялись телефонами і друга наша зустріч відбулась вже у Львові. Дмитро запросив мене в гості і погодився дати невеличке інтерв’ю. </p> <p>- Дмитро, що для вас рольові ігри? Це спосіб самовираження, чи, можливо, відпочинок?</p> <p>- Скоріш за все це друге життя. Рольові ігри це не тільки біганина з мечами по лісі. Існує дві течії рольників – толкіністи, та історична реконструкція. Основну масу толкіністів складають підлітки. Вони захоплюються книгою „Володарі кілець” Джона Рональда Толкиена і наслідують його персонажів. Для цього не треба багато уміння. Достатньо приклеїти скотчем ельфійські вуха, взяти в руки якийсь дрючок і гордо сказати я Квас Керогаз, ельф такого-то рівня и такого-то року розливу. Історична реконструкція має за мету відновлення подій якогось певного історичного періоду. Ті хто віддає перевагу історичній реконструкції поглиблено вивчають історію, відтворюючи не тільки зброю і обладунки того часу, а й звичаї, танці та манеру ведення бою. Якось на одну з ігор приїхала білоруська команда, ми були вражені їхньою зброєю та вбранням. Вони те тільки, візуально, в точності повторювали вибрану епоху, в них навіть обладунки були виготовлені саме таким способом, як це робили в давнину. </p> <p>- Ви дуже схожі на гнома, так як їх описував Толки. Чому ви обрали для себе саме цей імідж? </p> <p>- Все почалось з гри ADND. Ця абревіатура має розшифровку яка переводиться з англійського як „пригоди підземелля та дракони”. Це теж рольова гра, але на відміну від того що ви бачили у лісі, в неї можна грати не виходячи з квартири. Це більше гра уяви, гра розуму. Існує ведучий гри, та кілька гравців. Кожен гравець створює для себе уявного героя, діями якого він буде керувати. Цей герой пересувається по вигаданому світу, знаходить уявні речі, виконує завдання. Граючи у таку гру я вигадав собі образ гнома. Він мені так сподобався, що і у повсякденному житті я, іноді, став діяти так як мій уявний герой. Бачите? Навіть виглядати став як гном. Взагалі ADND дуже захоплююча логічна гра. Починав я як гравець, а зараз перейшов у ранг ведучого. Бути ведучим цікаво, але і дуже складно. Ось, наприклад, я кажу гравцям, що вони знаходяться коло входу в печеру. Вони можуть сказати що підуть у середину, можуть піти направо, або наліво, можуть розділитись, чи повернутись назад. Я, як ведучий, повинен передбачити всі їх дії і приготувати розвиток кожної з ситуацій.</p> <p>- Для цього треба мати неабияку уяву. Дмитро, ви не пробували себе у епістолярному жанрі? </p> <p>- Так я пишу і маю опубліковані твори. Поки що лише два. Зараз готуюсь до написання Історико-критичного аналізу Біблії. </p> <p>- Чому ви обрали саме цю тему? </p> <p>- Знаєте, я досить критично відношусь до християнства у такій формі як його зараз сповідують. Не зі всім згоден. Взагалі я завжди цікавився релігією. Зараз читаю лекції з Теології. Спочатку на ці лекції, з цікавості, приходило 15-20 чоловік, зараз збирається п’ятдесят-шістдесят чоловік. Я запрошую на лекції представників різних конфесій. Ось, недавно, в нас був муфтій. </p> <p>- Окрім рольових ігор та лекцій ви займаєтесь ще й музикою? </p> <p>- Так. До недавнього часу була така група „Тостер”. Вина розпалась і зараз я із своїми друзями організував групу „Люстри Чижевського”. Навряд чи ця група набуде великої популярності. Ми граємо тяжку музику і наші тексти занадто жорсткі щоб всім подобатись. Не думаю, що нас покажуть по телебаченню (посміхається). Вас дивує назва? Вона виникла спонтанно. Одного разу ми з товаришами йшли повз аптеку на вітрині якої висів папірець з написом „Люстри Чижевського”. Тільки пізніше ми дізнались, що це очищувач та іонізатор повітря. Ця назва дуже добре підходить нашій групі. </p> <p>Ігри для дорослих </p> <p>Грати у рольові ігри почали у Європі наприкінці 19-го століття. Групи ентузіастів збирали старовинну зброю та обладунки і влаштовували рицарські поєдинки.</p> <p>Масовості ігри набули після виходу в світ книги Джона Рональда Руела Толки на „Володар кілець”. Після закінчення Другої Світової війни ця книга потрапила на очі американським неформалам і спричинила справжню епідемію „толкінізму”. </p> <p>Слово хоббіт (одна з рас вигаданих Толкіном) у 1970 році було включене до Оксфордського словника англійської мови. </p> <p>До появи нового захоплення у СРСР віднеслись з насторогою. Деякий час намагались навіть заборонити. Але рух набував сили. У 1990 році були проведені перші Всерадянські хоббітські ігри. </p> <p>В Україні рольові ігри почали активно розвиватись у 1985-1987 роках. У Львові був створена організація „Галицький лев”, а незабаром з’явилось і об’єднання „Срібний вовк”, одним з ініціаторів якого і був Дмитро Сахаров. Також у Львові діє клуб „Аквілон”, Голова якого – Князь (Андрій Пехник) очолює команду львівських толкіністів. </p> <p>Почались з’являтись навіть професійні команди – одеський “Тангар”, київська “Норвегія”, та інші. </p> <p>Регулярно проходять ігри: Княжий град, Київкон, Дерево на руїнах.</p> <p>Битва не на життя, а на смерть </p> <p>Обладунки рольовиків зроблені не з фольги і навіть не з жесті. Мечі та сокири в них теж справжні – металеві. Демонструючи серйозність обладнання Дмитро дозволив мені вдягнути на голову свій бойовий шлем і зі всієї сили влупив по ньому ніжкою від крісла. Я не відчув ні болю від удару, ні струсі. Натомість на ніжці залишилась велика вм’ятина. </p> <p>Дмитро попереджає: „Якщо ви зібрались їхати на рольову гру, готуйтесь до того, що вас будуть бити”. </p> <p>Серйозні травми на таких боях отримують рідко, а от синяки – річ звичайна. Якщо вам дуже боляче слід лягти на землю, показавши тим самим, що здаєтесь. Доки ви на ногах – стережіться. Гном Кумар запевняє, що коли в груди попадає стріла з арбалета, нехай просто дерев’яна, без наконечника, відчуття не найкраще. На одній з ігор він захищав збудовану спеціально для цього бою фортецю і зловив кілька таких стріл. Наприкінці бою сталась ще більш неприємна подія – Дмитра збили зі стіни ударом бойового молота. Він впав на землю з триметрової висоти і не дивлячись на обладунки отримав травми, через які до закінчення гри мусів відлежуватись у палатці. </p> <p>Середньовічні рицарі проти рицарів закону </p> <p>Попасти на гру не так легко як здається. На Інтернет-сайтах рольовиків завчасно вивішується об’ява про заплановану гру. Існує сценарій гри, та ключові постаті. Простіше, якщо ти член якогось з існуючих клубів. Клуби подають колективну заявку на участь. Якщо ж ви приїдете на таку гру самі, то спочатку вам прийдеться здати невеликий екзамен, до якого входять питання з історії, техніки безпеки та техніки бою. Вас не допустять, якщо вам ще не виповнилось 16 років. </p> <p>Ключовими фігурами сценарію, як правило, стають досвідчені рольовикі, які присвятили рольвим іграм левову частку свого життя. „Прикладом може служити капітан одеської команди, Боромир”, - каже Дмитро, - „йому вже за сорок, але залишати цей спорт він не збирається”. </p> <p>Перед початком гри кожен учасник отримує ігровий паспорт і страховий поліс. Від гравців, також, вимагають підписку про те, що вони знають на що йдуть. Організатори попереджають місцеві владу. Дмитро розповідає, що одного разу був випадок, коли на гру приїхав автобус міліціонерів. Хтось повідомив їм про незрозуміле пожвавлення у лісі. Дехто з учасників запропонував влаштувати баталію – мовляв, вони з щитами та у шоломах і ми також, але організаторам вдалось владнати все мирним шляхом. </p> <p>До речі, правоохоронцям перемога не світила. На Великі ігри збирається понад тисячу чоловік. Це справжнє військо більшість з яких досвідчені вояки, які не вперше тримають меч у руках. </p> <p>Влад Якушев, Львів.</p> mybb@mybb.ru (Oksana) Tue, 03 Mar 2009 00:00:38 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=205#p205 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=199#p199 <p>частина 2<br />РОЗДІЛ 3<br />Говорячи про класичну Артурівну, необхідно уявити собі особливості менталітету середньовічної людини, а також, соокультурні процеси, які її формували. Тільки тоді з’являється можливість розібрати, чому виникла, необхідність саме в цій міфологічній реальності, а цьому ідеалізованому світі, який представлений в творах Лай омана Кретьєна де Труа, Васа Емелнбаха та ін.<br />Роздумуючи про історію попередні епох, люди не можуть не спів ставляти їх зі своїм часом. Але, порівнюючи свою епоху або цивілізацію з іншими, ми, як правило, застосовуємо до них свої власні, сучасні мірки. Але якщо ми постараємося побачити минуле, яким воно було насправді, то по висловленню Ранке, зіштовхнемся з необхідністю оцінити його об’єктивно, намагались зрозуміти, як сприймав світ (оточуючий) й чи інша людина тієї епохи.<br />І так, роздумуючи про культурно-соціологічне значення легенду про Круглий Стіл короля Артура, потрібно по можливості, враховувати своєрідність бачення світу, яке властиве середньовічній людині. Багато в цій епосі здається ірраціональним суперечливим.<br />Постійним переплетенням полярних протилежностей: сірого і комічного, тілесного духовного, життя і смерті – невід’ємна риса середньовічного світосприйняття. Такі контрасти знаходили основу в соціальному житті епохи – в непримиримих протилежностях правління і підкорення. Багатства бідності, привілеювання і приниженості.<br />Середньовічне християнське світобачення ніби знімало реальні суперечності, переводячи їх у вищий рівень надсвітових категорій.<br />Не можна не відмітити і той фактор, що світобачення у різних верст населення було різним лицарі, міське населення, селяни відносились до дійсності по-різному; що не могло пройти безслідно. Треба згадати, що оскільки грамотність була привілеєм не багатьох в цій культурі автори в основному звертались до слухачів, а не до читачів, відповідно в ній домінували тексти для вимови, а не для читання.<br />VVV?<br />Роздумуючи про культурне значення артурівського циклу, не можна не враховувати що самого початку існувало різке розмежування між обробками цих переказів в Англії і Франції.<br />В Англії завжди зберігався той псевдоісторичний фон, яки привніс в перекази про Артура Гальфрід Монмутський, хоча цей фон постійно видозмінювався і розвивався під впливом французьких обробок тих самих сюжетів. В цей самий час французькі автори віршових і прозаїчних лицарських романів цікавились особистістю героя, різноманітно омальовуючи його пригоди, а також події його особистого життя, і перипетії витонченого і штучного кохання. Крім того, а англ. варіанті завжди відчувається епічний розмах, який зовсім відсутній у французькому варіанті. Ці розбіжності виявляються дуже рано – уже при порівнянні Лайамона, який писав по-англійськи, та Васа, яки писав на нормано-францезькому діалекті обидва автори запозичили сюжет безпосередньо у Гальфріда Монмутського, але роман Васа відрізняється відшліфованістю, стилю в порівнянні з простим народним та епічним Лайамона.<br />Лаймон, наприклад, постійно пам’ятав, що Артур був не французьким, а британським королем, для Васа це не має ніякого значення. Все, пов’язане з Артуром в Англії спряло укріпленню національного духу. Хоч Круглий Стіл вперше згадується в «Історії бритів» інетер (являє собою) становить розробка сюжету про Артура лай лоном. Це сюжет, в ранньому вар фінті зустрічались уже у валійських переказах, своїм розвитком був зобов’язаний лицарським орденам, які виникли в ХІІ ст. Але він уже асоціюється із легендами про воєнні загони королів або сподвижників феодального «героїчного віку».<br />У французькому варіанті основним є лицарське начало, яке було невід’мною частиною витонченої атмосфери королівських дворів, які в ту епоху виникали всюди, і слугувало мотивацією різних фантастичних пригод. На противагу цьому Лайамоном акцентуються стародавні мотиви, які звучали ще у валійських переказах. Як істинно епічний поет він пов’язує легенду з кровопролитними битвами за засоби проживання.<br />Стиль Лайамона досить відрізняється від стилю Васа, що пояснюється різницею в задумає авторів. Так, Лаймон в початкових віршах свого «Бруга» заявляв, що хоче розповісти «про благородне діяння англійців» і ця тема справді є для нього основною. Він любить доблесть, енергію, могутність. Хоробрі промови і героїчні битви, лицарські куртуазні авантюри йому незвичні, а також сентиментальне трактування кохання».<br />Недивно, що Лаймон трактує одраз Артура зовсім по іншому, ніж Вас. Там, де справа стосується воєнних втіх та забав, «якщо Лаймон не жаліє слів для зображення пишності і блиску легендарного британського королівського двору, то він робить це переважно з патріотичних мотивів для характеристики могутності, сили і слави Британії, а не тільки з живописно-декоративних, естетичних міркувань, які нерідко керували Васом».<br />Різниця між цими двома авторами виявляється і в тому, що наскільки присутні в їхніх творах релігійні мотиви. Якщо у Лаймо на всі герої тільки захисники християнства, а всі злодії – обов’язково язичники, то Вас намагається, по можливості, не торкатись теми віри і залишитись суспільним письменником.<br />Одним з найбільш відомих середньовічних авторів, які вертались до артурівської теми, був французький романіст Кретьєн де Труа, Артурівський світ Кретьєна де Труа виник давно, існує досить довго, але не переплітається з реальним світом, а існує у своєму вимірі. Не випадково королівство Логр Артура не має у Кретьєна де Труа чітких меж, не локалізовано.<br />Артур править там де існує дух лицарства. І навпаки, останній існує тільки завдяки Артуру, який є його втілення і найвищим гарантом. Королівсько Артура стає у Кретьєна д Труа поетичною утопією не соціальною, перш за все моральною.<br />В своїх романах К.Т. відмовляється від детального опису всього життя героя. Він ніби вибирає з вічної екзистенції артурівського світу типового героя і яркий епізод, якому присвячений роман. По цій причині в романі завжди один герой (і його ім’ям, як правило, названий роман) і один конфлікт, навколо якого і концентрується&#160; вся дія. Можна, звичайно говорити не про одного героя, а про одну закохану пару, а жінки займають в романах другорядне&#160; місце, хоче деколи вони відіграються дуже важливу роль. Сконцентрованість сюжету навколо одного епізоду в якому діє один герой, приводи до того. Що король Артур, втілення, захисник справжнього лицарства, практично не приймає участі в події. Наскільки герой є молодим, активним і здатним на саморозвиток, наскільки король безмежно мудрий, старий і статний.<br />Важливою особливістю романів К.Т. є наповнюючи їх атмосфера щасливого кохання возвишеного уявлення про подвиг.<br />Осмислення кохання і осмислений подвиг «ідуть за руку», вони звеличують людину, стверджують його право на глибокий індивідуальний, неповторний внутрішній світ.<br />Герой кретьєнівських романі однотипний. Він – лицар, але це не головне, він завжди молодий. Молод Ерек «Ерек і Енида»), який вперше приїжджають до двору короля Артура; Івен («І вейн, або цилар Лева»), хоч і отримав, уже визнання як член арутрівського лицарського барства, те молодий і основні авантюри у нього ще попереду, не виключенням є Лансеют («Лансело», або Лицар Телеш») Його характер в його внутрішньому становленні, в русі, хоч і не піддається таким сильним хмінам, як характери Івейна та Ереки. Магістральний сюжет романів К.Т. можна сформулювати так: «молодий герой – лицар в пошуках моральної гармонії». Такі основні особливості артурівського роману Кретьєна де Труа.<br />Ось так формулюється суть романів Кретьєна де Труав. Дж, Бреттом в книзі «Коротка історія французької літератури»: «безкінечні&#160; пригоди і подвиги зі зброєю в руках, любовні історії. Одинока богиня темний ліс, жінка на коні, змій гном – все виникає в детальних описах і з трудом може бути названий символікою».Ці романи будуються не на алегоричному чи символічному переказі: вони орієнтовані на міфологічне світсприйняття; що обумовлює їх особливу композицію і особливу мотивацію сюжету.<br />«Кретьєн де Труа може описувати ідеальний порядок в «безмежному» королівстві Логр, де все підкоряється волі справедливого короля Артура, а потім спокійно заявить, що лицар, який виїхав із замку Камлот, одразу опинився в зачарованому лісі, який переповнений противниками Артура».<br />Для автора в такому переході взагалі нема протиріч: адже він описує дві різні реальності міфологічно співіснуючі, але не взаємопов’язані і перехід героя з однієї в іншу є моментальним і ним самим не усвідомлюється. Дж. Горетон виділяє дві теми, які цікавлять Кретьєна де Труа більш за все: обов’язок лицаря – честь і престиж воїна – і обов’язок по відношенню до його дами».<br />Очевидно, саме ці два мотиви і викликають найбільший протест у Пайена де Мезієра, «автора» Романа «Мул без вуздечок» (якщо К.Т. як християнин де іщ Труа», то Пайенз де Мкезієр - - язичник з Мезієра», містечка, розміщене недалеко від Труа, хто приховувався під цим псевдонімом – один чи декілька авторів – ми не знаємо). В «Мулі без уздечка» Голену – головному герою – нема необхідності відстоювати свою честь і престиж найсильнішого воїна – ніхто, і в першу чергу, сила героїня, по власній ініціативі, нагородила його своїм поцілунком до виконаного їм завдання не сумнівається в успіху лицаря. Мало того. В «Мулі без вуздечки» достойним всякої поваги виявляється людина далеко не благородного походження. І в романах Кретьєна де Труа віялани протиставлялись лицарям грубістю і боягузтвом, тут же віялан ввічливий і відважний.<br />Взаємовідносини лицаря з дамами також далекі від ідеалівв Кретьєна де Труа. Дівчина, яка пообіцяла стати жінкою тому, хто поверне їй вуздечко, благополучно їде геть із замку Артура, очевидно забувши про дану обіцянку, а лицар не думає її утримувати. Більш того перед тим, як отримати уздечку Говен вечеряє в товаристві прекрасної дами, яка виявляється сестрою героїні.<br />Безперечно, і ситуації далекі від ідеалів Кретьєна де Труа, всі персонажі якого в тій чи іншій мірі боряться за особисте щастя (виключення – «Ланселот». Цей роман автор писав на замовлення Марії Шампанської) подібна полеміка є дуже цікавим прикладом того, як легенду про Артура виражали і формували ідеали середньовіччя, що Найен де Мезієр залишив незмінною міфологічну основу лицарського роману. <br /> </p> <p>В середині ХІV ст. з’являється аналогічний англійський роман «Сер Гавейн і Зелений лицар» Б.Гребнієр характеризує його наступними словами: «Із всіх віршованих романів ні один не зрівняється по красі з романом безіменного автора середини ХІV ст. Сер Гавей і Зелений Лифар одним із вишуканих творів серед дійшовши до нас з середньовічної літератури. Це також і алегорія, метою якої є привести приклад цноти, відваги і честі – присутніх досконалому лицарю якості».&#160; Як досить пізній твір, роман наскрізь алегоричний він у складних переказах прославляє християнські чесноти і в цьому зіштовхується з типовим жанром епохи – дидактичною алегоричною поемою, виниклою на цілком міському ґрунті.<br />До цього часу ми розглядали деякі характерні особливості працю англійських і французьких авторів, які писали про Круглий Стіл короля Артура. Але дану тему не обходять увагою і німецькі романісти. Так, Гартман фон Аус (ХІІ ст.) переклав на німецьку мову два віршованих Романа Крестьєа де Труа – «Ерек і Еніда» і «Івейн, або Лицар Лева», зробивши їх більш «благообразними» і доступними для німецької публіки. Ось як характеризує цю працю Вільгельм Шерер: «…француз природній, німець тримається на принципах, француз показує нам кольоровий світ, німець робить його монотонним. Образи француза повинні бути занятими, образи німця завжди повинні служити життєвим зразкам».<br />Для німецької традиції характерна епічна манера, яка виражена з чітко вираженим дидактичним виховним елементом що було не властиво для французьких і англійський авторів.<br />Приблизно в той же час, що що і Гартман фон Аус, творили видатний міннезінгерх Волфрам фон Еніснбах. В романі «Парицафон» зовсім по-новому відкривається тема граля, тільки намічена в однойменному романі Кретьєна де Труа. У Ешенбаха цей дорого камінь, який наділений набором чудодійних властивостей. Він стає символом і моральним центром священної общини, членом якої може стати лише духовно чиста людина.<br />На початку ХVІІ ст. з’являється роман Готтфріда Страсбургського психологічний твір. Який описує уже не скільки зовнішні події, скільки внутрішні переживання і духовний ріст героїв. Готтфрід Страстбургський активно використовує міфологічні засоби для створення особливої атмосфери, яка викликає співчуття читача в чому Шерер його докоряє: «Непереборна сила кохання символізується в сазі казковими засобами. В той час, коли героїчна пісні в дванадцятому столітті всіма зусиллями намагалась звільнитись від казкових рис, кельтські сюжети які прийшли з Франції, знову ввели цілий світ чудес. Просвітництво минулого часу звільнило місце романтичному смаку до привидів і неймовірності.<br />Цікаво відмітити, що в «Трістані та Ізольді» досить детально описуються норми світського життя. При цьому автор намагається відповісти на запитання: чи варто розглядати людські відносини виключно через призму норм куртуазності? Деякі дослідники вбачають в цьому принак кризи куртуазної культури, яка в той час була в самому розквіті.<br />Як ми бачимо різниця в інтерпретації артурівських легенд авторами різних національностей або просто тих, які притримуються різних точок зору безсумнівні. При цьому лицарські романи, які формують класичну Артурівну, мають спільну особливість: вони будуються на одній і тій же міфологічній основі. Піднімаючи різні проблеми або дискутуючи про пріоритети тих чи інших цінностей, які створюють єдиний ідеальний світ, іншу реальність, до якого відносять норми поведінки, якості, які приписуються лицарям, особливості їх оточення та ін.<br />Артур та його двір стали взірцем лицарства. Розглянемо детальніше, які риси пов’язувались з ідеалом лицаря.<br />Лицар повинен був походити з хорошого роду. Правда, інколи лицарі посвячували виключно за воєнні подвиги, але практично всі лицарі Круглого Столу красуються родовитістю, серед них немало королівських синів, майже кожен має розкішне генеалогічне дерево.<br />Лицар повинен відзначатись красою і привабливістю. В більшості артурівських циклів подається детальний опис героїв, а також їх одягу який підкреслював зовнішні достоїнства лицарів.<br />Лицарю потребувалась сила, інакше він не зміг би носити обладунки, які важили шість-сім кілограмів. Цю силу він проявляв, як правило ще в юності. Сам Артур витягнув меч, який застряв між двома каміннями, будучи зовсім юним (правда, тут не обійшлося без магії).<br />Лицар повинен володіти професійною майстерністю: управляти конем, володіти зброєю і т.д.<br />Від лицаря очікувалось, що він буде безупинно піклуватися про свою славу. Слава потребувала постійного підтвердження, постійного подолання перешкод.<br />Івейн з роману Кретьєна де Труа «Івейн, або Лифар Лева» не може залишитись з жінкою після вінчання. Друзі слідкують за тим, щоб він не зніжився і пам’ятав до чого його зобов’язує слава.<br />Він повинне був подорожувати, поки йому не підвернеться можливість з кимось помірятись силами, позмагатись. Нема змісту робити добрі справи, якщо вони залишаються без розголосу. Гордість зовсім виправдана, якщо суперництво через престиж веде до стратифікації в рамках еліти, хоча, в принципі, всі лицарі вважаються рівними, що в легендах про короля Артура символізує Круглий Стіл, за яким вони сидять.<br />Зрозуміло, що при такій постійній піклування про престиж від лицаря потребувалась мужність і сайвласге звинувачення – звинувачення про брак мужності. Страх бути запідозреним в боягузтві вів до порушення елементарних правил стратегії. Інколи це закінчувалось гибеллю для лицаря та його дружини. Мужність також необхідна була для виконання обов’язку вірності і лояльності.<br />Постійне суперництво не порушувало солідарності лицарство еліти, як такої, яка поширювалась і на ворогів, які належали дол. Еліти.<br />Якщо мужність необхідна була лицарю як людині воєнній, то своєю щедрістю, якої від нього чекали і яка вважалась неодінною рисою благородно родженого, він благородетельствовав залежних від нього людей і тих, хто прославляв при дворах подвиги лицарів в надії на добрі гостинці і хороші подарунки. Недаремно у всіх легендах про лицарів Круглого Столу не останнє місце приділяється опису весіль, коронації та інших подій.<br />Лицар, як вдіомо повинн берегти вірність своїм обов’язкам по відношенню жо собі рівним. Добре відомий звичай принесення лицарських присяг, клятв, які повинні були бути виконані незважаючи ні на що.<br />Класове братство не заважало лицарям виконувати свій обов’язок помсти за любу образу реальну чи уявну нанесено самому лицарю чи його рідним. Шлюб не відзначався особливою міцністю: лицар постійно перебував за межами дому, а жінка переважно розважалась у його відсутність. Сини виховувались при чужих дворах (сам Артур виховувався при дворі сера Ектора). Але родина трималась вкупі, якщо справа торкалась помсти, відповідальність теж несла вся родина. Не випадково в Артурівському циклі важливу роль відіграє конфлікт між двома великими групами – прихильниками і родичами Гавейна, з іншої сторони, - прихильниками і родичами Ланселота.<br />Лицар мав ряд обов’язків по відношенню до свого сюзерена. Лицар повинен був відчувати велику вдячність тому, хто посвятив його в лицарський сан, а також повинен був піклуватись про вдів і сиріт. Слава лицарю приносила не тільки перемога скільки його поведінка в битві. Боротьба могла закінчитись смертю, але при цьому його честь залишалась незаплямованою.<br />Загибель в битві була дуже хорошим кінцем в обіг рафії – лицарю нелегко було змиритись з роллю старця. Лицар повинне був по можливості надавати супротивнику рівні шанси і можливості.<br />Навіть якщо супротивний упав з коня (лицар в обладунках не міг знову туди вилізти без допомоги зі сторони) лицар, який вибий його з сідла теж злізав, щоб порівняти шанси.<br />Використання слабості супротивника не приносло лицарю слави, а вбивство ворога без зброї покривало вбивцю позором. Ланселот, лицар без страху і докорів, не міг пробачити собі того, що якось в суєті боротьби убив двох обеззброєних лицарів і замітив це, коли було уже пізно, він зробив паломництво пішки в одній сорочці, щоб замолити гріх. Не можна було наносити удар ззаду. Лицар в обладунках не мав права відступати. Все це могли сприйнятись як боягузтво, а це було недопустимо.<br />Лицар, як правило, мав кохану людину. При цьому теплі почуття він мав право появляти тільки до дами, яка була рівнею йому, або ж займала більш високе становище. <br />Всупереч поширеній думці, туга на відстані була швидше винятком, ніж правилом. Як правило, кохання було не платонічни, а тілесним, і відчував її лицар до чиєїсь дружини, а не своєї (класичний приклад Ланселот і Гвіневра, жінка Артура).<br />Любов повинна була бути взаємно вірною, закоханими долались великі труднощі. Самому важкому випробуванню, якому тільки могла піддіти кохана жінка лицаря, піддає Ланселота Гвеневра, яку він рятує ціною безчестя. Закоханий шукає викрадену злими духами Гвіневру і бачить карлика, який їде на фірі. Карлик обіцяє Ланселоту відкрити таємницю, де схована Гвіневра при умові, що Лифар в повізок, - вчинок, який може обезчестити лицаря і зробити його об’єктом насміхань(лицарів возили на фірі тільки на страту. Ланселот зважується на цей крок, але Гвінсевра ображається на нього.<br />Церква намагалась використовувати лицарство в своїх інтересах, але християнська обонка лицарства була дуже тонкою. Перелюб вважався гріхом і офіційно засуджувався, але симпатії були на боці закоханих, а на Божому суді (ордаліях) Бог дозволяв легко себе обманути, коли мова йшла про невірного чоловіка.<br />Гвневра, роман якої з Ланселитом тривав багато років, поклялась, що ніхто з 11 лицарів, які спали в сусідніх покоях, не заходив до неї вночі. Ланселот, який користувався цим привілеєм, був непередбачуваним в розрахунках дванадцятим лицарем. Цієї клятви виявилось достатньо, щоб врятувати королеву від спалювання на вогнищі.<br />Обмануті чоловіки нерідко відчували прив’язаність до коханця своєї дружини (Артур відноситься до Ланселота) Бог теж, судячи потому, що єпископу, який стриже тіло Ланселота, сниться, як ангели несуть лицаря на небеса, - прощає йому гріховну любов.<br />Не можливо не відмітити що легендах досить багато уваги приділяється матеріальній культурі: причому реальні вимоги до неї, обумовлені життєвою необхідністю, тісно пов’язані з міфічними якостями, якими середньовічні автори щедро нагороджували всіма можливими якостями (непробиваємі звичайною зброєю). Зброя (яка пробиває загарбані обладунки) чаші ( з яких можуть напитись, не проливши рідини тільки вірні своїм лицарям дами), плащі (які можуть одягти тільки ті дами) і т.д.<br />Розглянемо конкретніше деякі приклади. Говорячи про матеріальну культуру, яка знаходить свої відображення в артурівському циклі не можна не відмітити, що дуже велике місце відведено опису бойових коней, зброї, одягу. І не дивно – функція лицаря помагала в тому, щоб воювати: захищати свої володіння, інколи збільшуючи їх, захоплюючи сусідні території, або просто підтримувати свою репутацію, приймаючи участь в турнірах.<br />Бойовий кінь – це фактично одна з найважливіших частин екіпірування лицаря в боротьбі. Коней навчали спеціальним способом, і вони часто допомагали своїм господарям, вчасно піднімаючись на диби або відходячи в сторону. Кожний бойовий кіно мав своє ім’я, його берегли. В багатьох легендах розповідається про коней, які розмовляли, або давали корисні поради своїм господарям. Немало уваги приділялось опису обладунків і зброї лицарів, надійність і зручність яких були дуже і важливі для успіху в поході і перемоги на турнірі.<br />Зброя лицаря, як правило, складалася з меча, списа. Нерідко меч являвся родинною реліквією, мав власну історію, ім’я, часто символічне, при посвяченні в лицарі меч був головним і обов’язковим атрибутом.<br />Дуже детально описується в легендах одяг лицарів з точки зору її функціонального значення. Перед боєм під обладунки одягався одяг, який повинен був пошитий з тим розрахунком, щоб обладунки не натирали шкіру, а розпечений в жару металі обладунків не доторкався до тіла. Одежа для подорожей була легшою, щоб далекі походи були менш втомлюючими.<br />Опис жіночого одягу теж мав своє функціональне значення. Він зручний і практичний, коли дама – господиня і займається практичною діяльністю (їй доводилось спускатись в підвали, підніматись на вежі). Нарядний одяг має першочергове значення тільки якщо він парадний (тканини, золоті вставки, хутро, прикраси) при цьому брався до уваги і колір, оскільки крім геральдичного значення з його допомогою можна було підкреслити красу героя чи героїні.<br />Практично в кожному творі артурівського циклу фігурує замок – зачарований неприступний або який зі своєю рукою і серцем обіцяє чарівна леді. Оскільки ми знаємо, що Артур був зачатий в замку Тинтажель, розміщеному на скелі над морем.<br />Це один із замків раннього середньовіччя, який представляє собою фактично одну башню, обгороджену стіною і оточену з усіх боків морем.<br />В романах Кретьєна де Труа ми зустрічаємо опис більш пізніх і вдосконалених замків. Кожен з них був ніби міні-містом, огородженим стіною з усіх сторін. В середині знаходився власний замок сеньйора, приміщення для прислуги, конюшні, підвали де зберігалось їда і напики на випадок голоду нерідко й часовня, в якій молився сеньйор. Тут часто працювали ковалі, які підковували коней для господаря і робили вироби для замку. Таким чином замок був об лаштований з максимальними зручностями.<br />Хроніки тих років свідчать, що феодали не могли повністю покластись на свої близьких і жили в постійному очікуванні зради. Всіма силами вони прагнули уникнути ув’язнення, полону, і, коли діло доходило до відкритих баталій, сеньйор, бачачи, що його військо (здається) терпить поразку першим покидав поле бою. Якщо сеньйор попадав в полон, то з нього насильно вимагали щоб ті, хто залишились в замку включаючи родину, відкрили ворота.<br />Якщо вони відмовлялись це зробити, полоненого вішали біля входу в замок. Інколи ворогові вдавалось взяти в полон дітей сеньйора. Вимагаючи віддати замов, він погрожував повісити їх або осліпити (один з сюжетів про короля Артура – викрадення його дружини Гвіневри, яку був повинен звільняти Ланселот).<br />Життя в замку ставило перед воїнами зі свити короля вибір: або підтримувати дружні відносини, або ворогувати. В любому випадку приходилось толерантно відноситись до оточуючих і для цього притримуватись певних правил, чи, по крайній мірі, не вдаватись до насилля.<br />Утвердившись в світі, обгородженому муром, моральні норми пізніше на другому етапі розвитку феодального суспільства в кінці ХV ст. вдохновляли трубадурів. В їхніх гімнах оспівувались лицарство і кохання, а по суті, у них прославлялись два соціальних досягнення – стабілізація і освоєння нового простору. Багато знаменитих лицарів були спочатку простими воїнами, але за виявлену відвагу в битвах доблесть отримали високий ранг. <br />В той же час воїн не міг добитись почестей, якщо він не вів себе, як справжній лицар.<br />З зміною поколінь поступово встановлювалась соціальна рівновага, нові відносини закріпили певну спільність сеньйорів. Яка послабила відчуття постійної тривоги. Замки відрили ворота своїм друзям і сусідам, війни поступились турнірам, на лицарських щитах красувались тепер фамільні герби. Де раніше панувала хитрість і жорстокість, тепер процвітали доблесть і щедрість. Так, з другої половини розвитку феодалізму закладаються основні того спадку, який залишила ця епоха і яка по праву заслужила назву «замкова культура».<br />Всі процеси, які відбувались в реальному світі накладала відбиток на іншу реальність, яка складала міфічну основу лицарських романі в і балад. Якщо в книзі Гальфріда Монмутського розповідається про життя. Діяння і подвиги самого Артура, то класична Артурівна звеличує братство лицарів Круглого Столу, їх пригоди, практично не мавші відношення до воєнних досягнень, які були описані в «Історії бритів». Це поодинокі схватки між двома або декількома лицарями, або змагання на турнірах (характерні для періоду феодальної роздробленості).<br />Але поряд з ідеалами куртуазності виникає і формується повий міф – міф про святий Грааль, який вимагав від лицаря духовної чистоти і целомудрія (яке далеко не завжди було притаманне лицарям).<br />Тема Святого Граалю набула найбільшого розвитку в період пізнього середньовіччя, коли завершилось формування міфів про Круглий Стіл короля Артура. По мірі того, як середні віки уступають місце епосі. Відродження, процес формування цих міфів, підходить до завершення.<br /> </p> <p>РОЗДІЛ 4<br />Протягом ХІІІ-ХІV ст. легенди про короля Артура та його лицарів продовжують надихати поетів. «Віршовані романи, переведені або стилізовані на французький стиль присвячені тому чи іншому фрагменту великої чарівної історії були популярні і серед благородних, серед простих людей».<br />І ось в кінці ХV ст. з’явився твір. Яки об’єднав у собі всі ці міфи. В 1485 р. вест міністерська типографія Кекстона випустила роман англійського прозаїка Томаса Менлорі «Смерть Артура». Цей твір завершує артурівський цикл або подібних до них творів. П’ятдесят шість раз в тексті своєї книги Мелорі повторює читачам, що джерелом для нього служили «французькі книги, але він, очевидно, користувався також і англійськими віршованими переробками&#160; французьких поетів артурівського циклу.<br />Пропонуючи весь цей матеріал на англійській мові Мелорі комбінував запозичені мотиви скорегував і видозмінював зразки і робив власні вставки, в результаті виник чіткий художній твір, в якому, до речі, король Артур з дружиною Гвінов не завжди опиняються на першому плані. Викладені історії розбиваються на велику кількість епізодів, пригоди змінюють одна одну часто без мотивації і особливої підготовки читача. Хоробрі лицарі. Заковані в лати, б’ються один з одним чарівні вигнанки знаходять собі притулок в темних лісах, карлики і чарівник Мерлін, який володів чудодійним даром пророкування, викриває таємні зв’язки між героями і попереджує про небезпеку, яку&#160; не можуть запобігти.<br />В багатьох розповідях авантюрних історій більш чіткіше вимальовується образ Ланселота, який страждає від кохання до дружини свого сюзерена, королеви Гвіеневри, і марно намагається відшукати Крааль, чому заважає нависаючий над ним гріх, Трістан, який захоплений в Ізолодою, інші помітні фігури – злий Мордред, який викрав Гвіневру і підняв повстання проти Артура; в багатьох цих епізодах відчувається, що Мелорі або використовував недоступні для нас редакції артурівських переказів, або вніс в свою розповідь нові риси, ввів нових героїв.<br />Розповіді Мелорі переповнені чарівної наївності, простодушності і безхитрісності. Хоча Мелорі нерідко виявляє схильність до моралізації, твердості, розсудливості і практицизму. Світ французької середньовічної поезії та її тонкий психологізм йому в значній мірі не притаманні. Мелорі засуджує кохання заради кохання. Або кохання в шлюбі вважає ідеальним. Правда, для того, щоб чітко висказати свою точку зору, у автора мало причин, в його книзі&#160; рідко зустрічаються випадки щасливого шлюбу – шлюб батьків Трістана, але образ Ланселота, Мелорі, наприклад, значно відрізняється від тієї інтерпретації, яку він мав у французькій поезії.<br />Ланселот – один з найцікавіших образів роману, як і в його джерелах Ланселот Мелорі мав всі здібності для того. щоб зробили Крааль, але, пропитаний гріховним коханням, до королеви, він був удостоєний тільки здалека бачити чашу благодаті.<br />І Мелорі Ланселот не одружується не тільки через присягу лицарської уноти, скільки через цілком практичні причини: весілля, думає він. Прив’яже до дружини, заставить скласти зброю, забути про турніри, битви та лицарські пригоди. Ланселот не хоче заводити і тимчасові романи, і Мелорі через його вуста виказує мораль і протистоїть її прушникам.<br />В міру того як вдосконалюється зброя з’являється арбалет, а потім – в епоху Відродження – і вогнепальна зброя, від якого людина уже не могла захиститись обладунками, лицарі відходять в минуле. І тепер лицарство, яке створює ідеальний образ світу, в якому людям притаманна відвага, сила, доблесть, недоступні прости смертний, а дружба і кохання стають абсолютними величинами.<br />Такі зв’язки міцні непорушні. Зі світом лицарства безпосередньо пересікається світ чарівництва: персонажі лицарських романів постійно спілкуються з чарівниками і феями, вони користуються різними чудодійними предметами. Лицарі – особливі люди, які живуть в особливій реальності.<br />З самого початку ідеї лицарства являли собою організовуючі силу і в суспільному житті, і в воєнній області – і служили виправданням норм поведінки, яка була насаджена норманами, а також коректували взаємовідносини між різними культурними слоями і соціальними групами.<br />По мірі того, як змінювалась структура суспільства і культурні норми, ці міфи сильніше і сильніше відображали уявлення не про ідеальні норми поведінки конкретного соціального прошарку, а про захоплююче, достойне наслідування життя, про правила якості і почуття якого мріяти люба людина.<br />Лицарські романи все більше відривались від реальності.<br />Ідея Круглого Столу пізнього Артурівни втілила традицію особистої вірності вассала своєму сюзерну епохи феодалізму, яка була скріплюючою ланкою всього феодального суспільства. В ній втілювалось також одно з протиріч тогочасного суспільства – король постійно шукав спосіб&#160; винагороди своїх воїнів і тим самим зберегти їх вірність, не перетворюючи їх у феодальних лордів, чиї володіння вкушали би їм ілюзію незалежності і диктували інтереси, які б розходились з його власними.<br />Лицарські ордена, які були створені в той період, коли ідея круглого столу поширювалась особливо широко, мале значне воєнне і суспільне значення. Але на поч. ХІV ст. становище різко помінялося.<br />Професійні армії стали витісняти окремі загони лицарів. Серед яких порядок і дисципліна були не можливими. В той же час лицарство ставало все більш замкнутим, всередині якого спостерігалась все більше розробленість, оскільки лицарі, позбавившись воєнних функцій, повинні були шукати собі нове поле діяльності і нові можливості для існування.<br />Таким чином, - і особливо характерно для Англії – в той час як дворянська знать перетворювалась в придворних, дрібні дворяни все частіше залишались жити в своїх володіннях. І якщо раніше вони існували за рахунок натурального господарства і шукали додатковий прибуток на війні, пограбуванням і викупами, то тепер вони почали виробляти шерсть і продукти для продажу, нерідко заміняючи примусові роботи характерні для більш раннього середньовіччя, найманою працею.<br />По мірі того, як лицарство втрачало своє першочергове значення, артурівський цикл і лицарський роман в цілому втрачали зв’язок з дійсністю і набували все більш релігійного і фантастичного характеру з переважаючою темою Праня. Твори цього жанру ставали все більш вишуканими, відображаючи штучність поведінки і манер лицарів; сюжети робились все більш фантастичними.<br />В епоху Відродження історії про Круглий Стіл стали, скоріше, початковою крапкою для міфотворчості, де у формі лицарського роману проповідувались уже зовсім нові ідеї. Один з характерних крикладів – твір Гарсії Родрігеса Монтальво «Амадіс Галльський». <br />Міфічна реальність цього твору знаходила самий живий відгук у іспанських дворян, яким по традиції змалку внушались поняття воєнної честі, доблесті і гордості.<br />З іншої сторони, епоха Відродження це період великих географічних відкриттів. Пригоди конкістадорів і мореплавців сприяли живому сприйняттю фантастичних подвигів лицарських романів. Герої Монтальво були зовсім не іспанцями, кріт того, звертає на себе увагу «подібність образів і навіть ситуацій, описаних у Монтальво, з французькими романами про Трістана та Ланселота». Міф про людей з винятковими фізичними і душевними якостями життя яких сповнене дивовижних пригод, приваблює в цей час багатьох читачів.<br />Яскравим прикладом ренесансного лицарського роману є «Немстивий Роланд» Людовіко Ариосто. В цьому творі під егідою «лицарства» знаходить вираження відроджуваний міф про гуманізм.<br />Якщо для менталізму середньовічної людини ключовим є поняття Бога, то в епоху Ренесансу на перший план виходить ідея антропоцентризму і міф про всемогутність людського розуму (безумство всіх якостей якими він був наділений, але коли Астольфо зцілює друга, лицар стає більш «мудрим і мужнім»).<br />В творі Ариосто, сюжетна основа якої ніяк не пов’язана з артурівськими переказами, в одній з перших глав з’являється Мерлін, який пророкує Брадаманте його майбутнє.<br />В загальному, хоча лицарські романи епохи Відродження здебільшого уже не використовували сюжетні лінії артурівського циклу, ім’я Артура і його товаришів, очевидно, знайоме всім. Ф.Петрарка в трактаті «Про засоби проти всякої долі», обмовившись, що це казка, але не сумніваючись в тому, що всім відомо її походження, згадує Артура.<br />Таким чином, у героїв даного циклу з’являється нове значення Мерлін з радника короля Артура стає добрим чарівником. Який сприяє і допомагає достойним. Імена Артура та його лицарів набувають символічного значення.<br />На цьому етапі міфологічність артурівського циклу втрачає своє значення; Круглий Стіл і пов’язані з ним люди і події набувають статус символу. На відміну від міфу, символ не створює картини світу і нічого не пояснює, він скоріше являє собою комплекс уявлень. Пов’язаних з тим чи іншим поняттям. Причому ми не можемо однозначно сказати, що саме приховується з тим чи іншим символом.<br />З однієї сторони Артур і братство Круглого Столу возвеличуються і прирівнюються з ідеалами справедливості, братерства і взаємовиручки, з другої – королівство&#160; Логр, яке покоїться на цих поняттях, гине разом з Артуром. <br />З символізацією Артурівни закінчується її формування і розвиток – цикл пройшов шлях від кельтських язичних міфів до символу, власне міфом уже не являються.</p> <p>ВИСНОВОК<br />Здавалося б, щ відходом середньовіччя артурівському циклу не судилось розвиватись дальше, правда, в казках (шотландських, ірландських, англійських промелькало ім’я Артур або Мерліна, який допомагав тому чи іншому казково героєві але цим справа обмежувалась, поки не наступило ХІХ ст.<br />Справа в тому, що в ХVІІ- ХVІІІ ст. міфотворчість на лицарські теми практично не існувала, так яке феодальні ідеали не тільки не були актуальні, але могли і заважати розвитку суспільства, що і пояснює відмову від них. На даному етапі знову інтерес до середньовіччя і пов’язані з ним ідеали з’являються тільки у перед романтиків (Макферсон «Пісні Оссіана»). Романтики підхопили середньовічну тематику. По мірі того, як буржуазна ідеологія зорієнтована переважно на матеріальні цінності, викликає все більший протекти, все частіше в якості протидії використовують середньовічні сюжети і системи цінностей, які опираються на традиції лицарства.<br />За час розвитку артурівського циклу з нього по більшій мірі, зникла кельтська міфологія, яка лежала в основі цих переказів «Світ артурівських легенд сам набував міфологічних рис. Камлот, Круглий Стіл лицарське братство, пошука Грагаля ставали новими міфологемами. Саме в цій ролі вони сприймались уже в кінці періоду середньовіччя. Тому звернення до артурівських легенд в ХІХ-ХХ ст. А.Тенісона, Р.Вагнера, У.Моріса, Д.Джойса і багатьох інших зароджувало старі міфи, але основними філологами були тут не мотиви кельтського фольклору а «ідеї куртуазного середньовіччя».<br />Вищезгадані автори вбачали в легендах про короля Артура морально-етичний ідеал, Данте Габріель&#160; Росетті та ін. під враженням від Артурівни створили свій художній стиль, черпаючи в ній імпульс для творчості. В 1889 р. Марк Твен пише книгу «Янкі при дворі короля Артура», замінюючи морально-етичний міф, міфом, який побутував в ХІХ ст. про всесильність науки (хоча М.Твен сам із захопленням читав книгу Мелорі, цілковитого захоплення середньовіччям він не вдобряв).<br />В ХХ ст. Дж. Р.Р.Голкієн створює новий жанр = «фентезі» І протягом досить короткого періоду часу з’являється ряд творів, присвячених Артуру і його лицарям, - починаючи від переказів Мелорі та ін. авторів (наприклад «Лицарі Круглого Столу» в переказі Е.Балабанової, О.Петерсон) і закінчуючи серйозними філософськими творами Мери Стю.арт, Теренса Х.Уайта, Мишеля Ріо та ін. Автори вибирають різну манеру розповіді; кожен по своєму пояснює події, які він розповідає.<br />Популярність жинру «фентезі» ставить багато запитань, але основний – чому люди, які знають що таке космічна ракета та ядерна бомби захоплено занурюються в світ чарівників і мечей? Те, що інша реальність. Яка пропонується міфом про Круглий Стіл являє собою культурну цінність і по цей день. Підтверджується великою кількістю сучасних творів, присвячених цій темі (рок-араторія Р.Уікмена «Артур» - мюзикл «Камлот», фільми «Ескалібу», «Мерлін і меч», і т.д.) І відповіді шукати, напевно, потрібно саме в світі міфів – іншій ідеальній реальності, куди так хочеться втекти.<br />Жанр «фентезі» з’являється після Першої світової війни, яка стала для людства великим стресом (створюється зброя масового знищення, від якої в першу чергу страждають мирні жителі).<br />В світі цих подій нове звучання набуває і трагічний кінець королівства Логр – недаремно у М.Сюарт і у М.Ріо настирливо підкреслюється, що свою смерть Артур предрешает в момент свого підйому – після перших переможницьких битв він дає життя Мордреджу, битва з військом якого буде останньою для королівства Логр.<br />Особливої уваги приділяється наданню людських рис персонажам: якщо в класичній Артурівні основне місце відводилось подіям, я через них читачеві давалось зрозуміти які переживання випадають на долю героя і які внутрішні зміни відбуваються в ньому, то романи про Артура, написані в ХХ ст. ставлять в центр внутрішній світ персонажів, їх почуття, роздуми.<br />В чудесній міфічній реальності діють живі, земні люди, яким властиві слабкості, сумнів і помилки.<br />Міфи про ідеальну державу, де панує справедливість, тісно пов’язана з філософським міфом про те, що в кожному доброму починанні закладений його кінець, також з міфами про любов, дружбу взаєморозуміння.<br />Очевидно, подібна трансформація і часі властива кожному міфу, який коли-небудь був створений соціокультурним суспільством. І не останню роль в цьому процесі відіграв міф, про короля Артура і його лицарів. Для Європи з її кельтським і германським міфом він був одним з європейським суспільством своїх соціонормативних і культурних установок існування кожного з індивідуалів.</p> mybb@mybb.ru (Oksana) Mon, 02 Mar 2009 18:46:41 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=199#p199 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=197#p197 <p>DragonLance (буквально «Драконье Копьё», в России также известна под названием «Сага о Копье») — фантастическая вселенная и книжный цикл, один из наиболее известных в жанре фэнтези. Создателями его являются Маргарет Уэйс и Трейси Хикмен. Среди других авторов — Дон Перрин (экс-муж Маргарет), Ричард Кнаак, Джейн Рэйб, Мэри Кирхофф, Дуглас Найлс и другие авторы. Права на сеттинг Dragonlance принадлежат издательству Wizards of the Coast. Первая книга серии, «Драконы Осенних Сумерек», была написана по мотивам игрового модуля, созданного Трейси Хикменом для TSR, Inc.</p> <p>Визуальный дизайн серии создавался художниками Ларри Элмором, Китом Паркинсоном, Клайдом Кальдвеллом, Джеффом Изли и, с недавнего времени, Мэттом Ставицки.</p> <p>Книги первой трилогии были переведены на русский язык и выпущены издательством «Северо-Запад» в 1994 году; в дальнейшем большая часть опубликованных переводов была выпущена издательством Азбука и его подразделением Maxima.</p> <p><img class="postimg" loading="lazy" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/thumb/4/4f/DragonLance_logo.jpg/180px-DragonLance_logo.jpg" alt="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/thumb/4/4f/DragonLance_logo.jpg/180px-DragonLance_logo.jpg" /><br />Ниже приведены книги, переводившиеся на русский язык. Большинство из них написано Маргарет Уэйс и Трейси Хикменом. В России книги издаются издательством Maxima.</p> <p>Маргарет Уэйс и Трейси Хикмен — Трилогия Хроник <br />Драконы Осенних Сумерек (Dragons of Autumn Twilight, 1984) <br />Драконы Зимней Ночи (Dragons of Winter Night, 1985) <br />Драконы Весеннего Рассвета (Dragons of Spring Dawning, 1985) <br />Маргарет Уэйс и Трейси Хикмен — Трилогия Легенд <br />Час Близнецов (Time of the Twins, 1986) <br />Битва Близнецов (War of the Twins, 1986) <br />Испытание Близнецов (Test of the Twins, 1986) <br />Маргарет Уэйс и Дон Перрин — Хроники Рейстлина <br />Кузница Души (The Soulforge, 1998) <br />Братья по Оружию (Brothers in Arms, 1999) <br />Маргарет Уэйс и Трейси Хикмен — Второе Поколение <br />Второе Поколение / Когда Мы Вернёмся (The Second Generation, 1995 — сборник повестей) <br />Драконы Летнего Полдня (Dragons of Summer Flame, 1996) <br />Маргарет Уэйс и Трейси Хикмен — Война Душ <br />Драконы Погибшего Солнца (Dragons of a Fallen Sun, 2000) <br />Драконы Пропавшей Звезды (Dragons of a Lost Star, 2001) <br />Драконы Исчезнувшей Луны (Dragons of a Vanished Moon, 2002) <br />Маргарет Уэйс и Дон Перрин — Отряд Канга <br />Бригада Обречённых (The Doom Brigade, 1996) <br />Кодекс Драконида (Draconian Measures, 2000) <br />Маргарет Уэйс — Тёмное Наследие <br />Дары мёртвых богов (Amber and Ashes, 2004) <br />Проклятие мёртвых богов (Amber and Iron, 2006) <br />Amber and Blood (готовится к выходу) <br />Маргарет Уэйс и Трейси Хикмен — Потерянные летописи <br />Драконы Подземелий (Dragons of the Dwarven Depths, 2006) <br />Драконы Небесной Владычицы (Dragons of the Highlord Skies, 2007) <br />Dragons of the Hourglass Mage (ожидается в 2008) <br />Ричард Кнаак — Трилогия Минотавров <br />Ночь Крови (Night of Blood, 2003) <br />Кровавый Прилив (Tides of Blood, 2004) <br />Империя Крови (Empire of Blood, 2005) <br />Джейн Рэйб — Драконы Новой Эры <br />Рассвет Новой Эры (The Dawning of a New Age, 1996) <br />День Бури (The Day of the Tempest, 1997) <br />Предвестие Вихря (The Eve of the Maelstrom, 1998) <br />Джейн Рэйб — Сага о Дамоне <br />Падение (Downfall, 2001) <br />Предательство (Betrayal, 2002) <br />Искупление (Redemption, 2003) <br />Эльфийские нации <br />Пол Томпсон, Тонья Кук - Перворожденный (Firstborn, 1991) <br />Дуглас Найлз - Эльфийские Войны (The Kinslayer Wars, 1991) <br />Пол Томпсон, Тонья Кук - Королевская кровь (The Qualinesti, 1991) <br />Антологии - под. ред. Маргарет Уэйс и Трэйси Хикмена <br />Драконы Кринна (The Dragons of Krynn, 1994) <br />Драконы Войны (The Dragons at War, 1996) <br />Драконы Хаоса (The Dragons of Chaos, 1998) <br />Архивы Драконов (Dragons in the Archives: The Best of Weis and Hickman Anthology , 2004) <br />Драконы Войны Душ (The Search for Power: Dragons From the War of Souls, 2004)</p> mybb@mybb.ru (Oksana) Mon, 02 Mar 2009 16:33:12 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=197#p197 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=196#p196 <p>Луций Цецилий Фирмиан <br />Лактанций (?) <br />&#160; </p> <p>Легенда о Фениксе</p> <p>&#160; </p> <p>&#160; &#160; Стихотворение это приписывается Лактанцию, однако нельзя с уверенностью утверждать, кто его автор. Автор пересказывает древнеегипетскую легенду о чудесной птице, живущей в стране вечного блаженства. Стихотворение это оказало значительное влияние на развитие германской литературы и мифологии (уже после христианизации Европы), в особенности на англосаксов (сохранилось весьма вольное переложение легенды о Фениксе на англосаксонском языке). В особенности тема блаженной страны, лежащей далеко за морем на Востоке (в некоторых интерпретациях, особенно у христианизированных кельтов и англосаксов – на Западе, например, легенда о святом Брендане). В ХХ веке стихотворение Лактанция оказало сильное влияние на К. С. Льюиса и особенно – на Дж. Р. Р. Толкиена при написании последним цикла историй о сказочной стране Средиземье, из которых наиболее известна трилогия «Властелин колец». </p> <p>Лактанций <br />ЛЕГЕНДА О ФЕНИКСЕ</p> <p>&#160; &#160; Есть на далеком Востоке – у самого края земли, где никогда не закрываются врата зари – страна вечного счастья. Страна эта находится не там, где солнце восходит холодней зимой или жарким и душным летом – лежит она возле ворот, из которых сверкающая колесница великого светила изливает живительный свет на землю милой весенней порой. Нет в той земле ни холмов, ни долин, но сияющая равнина открывается там взору счастливца. Над самыми высокими горами возвышается равнина эта дважды на шесть мер. Растет в той стране лес, насажденный в честь великого солнца, и никогда не теряет он своего зеленого покрова. Когда дерзкий Фаэтон [1], объятый огнем, ни один язык смертоносного пламени не коснулся той земли, и когда потоп наполнил землю, карая грешное человечество, земля эта чудесным островом возвышалась над бушующими водами Девкалиона.[2] Ни болезней, ни старости, ни смерти не бывает в той земле, нет там и страха и ни одно злодеяние не осквернило пределов этой земли. Нет там места ни сребролюбивому Гермесу, ни кровожадному Марсу, ибо нет там ни гнева, который порождает кровопролитие, ни нищеты, порождающей сребролюбие, ни житейских забот, ни злого голода. Буря не бушует там, и ветер не ломает деревьев, и мороз не сковывает землю. Тучи не закрывают небосвод, и дожди не размывают дорог. Но в самом сердце чудесной страны бьет из-под земли чудесный источник, называемый еще источником воды живой. Тих и прозрачен этот источник, а воды чисты и сладки на вкус, и разливаясь по земле раз в месяц, двенадцать раз успевает он оросить он эту землю своими живительными потоками. <br />&#160; &#160; Есть в той стране роща, где растут высокие деревья, приносящие сочные плоды, которые не гниют и не падают на землю. В этой чудесной роще живет всего одна птица – Феникс. Живет Феникс один, не оставляя после себя потомства иначе как только посредством смерти. Феникс – птица не ручная и слушается только одного хозяина – светлоликого Солнца.[3] А еще это птица весьма необычная, хотя повадки его даны ему от природы и будучи усвоены от предков. <br />&#160; &#160; Когда заря окрашивает небосвод в алый и рыжий цвета, когда своим пурпурным сияньем утро прогоняет с неба ночные звезды, Феникс трижды и четырежды окунается в священные воды, трижды и четырежды пьет из живительного источника. Затем он взлетает на самое высокое дерево в роще, и, возвышаясь над всем миром, глядит туда, где занимается заря, в ожидании первых лучей восходящего солнца. Когда же солнце переступает порог своих сияющих ворот и блеск первых лучей озаряет землю, удивительная птица начинает петь, приветствуя свет нового дня. Прекрасен щебет соловья, и флейта Муз, плач умирающего лебедя и лира Меркурия – вестника Небес, но никакая песня на земле или под небесами не может сравниться с той, которую поет Феникс в лучах восходящего солнца. Когда же сияющая колесница выплывает из-за горизонта и, поднимаясь все выше и выше над землей, отправляется в свой ежедневный путь, чудесный глашатай в благоговении склоняет пылающую подобно огню голову, и, трижды взмахнув крыльями, смолкает. <br />&#160; &#160; Тысячу лет живет Феникс в блаженной стране среди деревьев священной рощи, безошибочно различая ход часов и минут, управитель и священник райских садов, один на всей земле ведающий тайны Солнца. <br />&#160; &#160; Но тысяча лет проходит, время становится в тягость чудесной птице. И чтобы обновить старое и вернуть к новой жизни умершее, повинуясь судьбе, Феникс покидает родной сад и святую землю. Он летит в этот мир, полный скорби и смерти, и путь его лежит в Сирийские пустыни, в место, которому сама Венера дала имя, схоже с его именем – Финикия. Летя над бескрайними пустынями, где не ступала нога человека, он ищет, где между безжизненными горами, в какой-нибудь долине спрятался, уединился от всего мира лес или рощица. Найдя такое место, Феникс садится на самую высокую пальму, чья вершина поднимается до небес, куда не может забраться ни хищный зверь ни змея, ни даже птица, дерево, названное в честь него – финиковым. Тогда Эол запирает ветры в свои пещеры, заставляя их умолкнуть, чтобы их порывы не потревожили воздух и чтобы ни единое облачко не заслонило от птицы лучей прекрасного солнца. <br />&#160; &#160; И там Феникс вьет себе гнездо – гнездо, которое послужит ему могилой, ибо не утратив жизнь, не сохранишь ее и не воскреснешь, если не умрешь. Он собирает погребальные масла и благовония, которые добывают в Ассирии, которыми натираются богачи Аравии и которые собирают африканские пигмеи / Далее следует длинный перечень духов и благовоний, которыми Феникс натирает себя и своей гнездо/. Устелив гнездо ароматными листьями, птица, как слезами, окропляет себя маслом и, справив свои собственные похороны, готовится к смерти. Так, окруженный ароматами погребальных трав, он расстается с жизнью – без страха и полный веры, как расстаются с семенем, сажая его в землю. Тело его, поверженное смертью, от солнечных лучей греется и становится настолько горячим, что жар порождает пламя. Тело птицы исчезает, объятое языками пламени, и там превращается в массу, похожую на семя, из которого, говорят, рождаются белые как молоко черви или животные, у которых нет ни крыльев, ни лап. Но вот, это семя превращается в округлое яйцо, в котором заново формируются все члены тела, которые надлежит иметь птице. И наконец, прежний Феникс выходит из этого яйца подобно тому, как гусеницы в полях, свернувшись в куколки, вылетают оттуда прекрасными бабочками. <br />&#160; &#160; Земная пища не подходит райской птице – да и кто станет заботиться о неоперившемся птенце – и для Феникса из звездных краев падает пища богов – амброзия и нектар. Так, среди ароматных деревьев и укрепляя свои силы манной, Феникс растет, пока не примет прежний прекрасный облик. И как только силы вновь возвратятся к нему, он снова поднимается в небо, как и в прежние года, ибо настало время возвращаться домой. <br />&#160; &#160; Но прежде, чем лететь в дивную отчизну, Феникс собирает все останки от своего прежнего тела, покрывает их ароматными травами и маслами и, скатав в подобие шара, несет с собой в священный храм, что лежит в далеком Египте. Там он подлетает к алтарю и, положив на него свои останки, предстает восхищенным взорам людей, зачарованных в благоговении перед красотой птицы, восставшей из оков смерти. Цвет ее оперения ал, как алы спелые гранаты и мак в полях, на хвосте алое смешивается с вспышками желтого, а меж крыльями сияет яркая отметина – будто облако с небес спустилось и оставило свой след на спине Феникса. Глаза его светятся как два гиацинта, а на голове – сверкающая корона, отражение славы Солнца. Ноги птицы покрыты чешуей, а когти – розового цвета. Нет в мире ни птицы, ни зверя, который мог бы сравниться по красоте с этим дивным творением. Увидев в храме Феникса, все египтяне сходятся посмотреть на столь великое чудо. Воздают ему почести и свои же друзья-птицы – разноголосый хор не смолкает в небе, и пышная свита сопровождает летящего Феникса – ни одна из птиц не оказывается там со злым или хитрым умыслом, никто не прилетает туда из страха, но каждая считает за честь оказаться в той свите. <br />&#160; &#160; Но недолго Феникс пребывает среди почестей и славы, шума и суеты – порадовав людей и птиц, улетает он домой, в свои обители, недоступные для незваных гостей, чтобы снова жить там, питаясь от священных плодов и источника воды живой. <br />&#160; &#160; Таков ты, Феникс, птица счастливой судьбы, получившая от Бога столь необычайный удел – рождаться от самого себя, проходя через врата смерти. один на целом свете, он не знает любви к себе подобному, и единственная его невеста – это смерть, смерть желанная. Ибо только умерев, отринув жизнь свою, может он обрести ее вновь, чтобы восстать живым из оков могилы – умершим, но воскрешенным, прежним, и в то же время иным, похожим на себя, и не похожим, не убоявшись дара Божьего – смерти и обретя через нее жизнь вечную. <br /></p> <p>--------------------------------------------------------------------------------<br />&#160; &#160; 1. Фаэтон, в греческой мифологии сын Гелиоса, бога солнца, самовольно пожелавший проехать по небу в солнечной колеснице. Кони отказались слушаться его, и в результате всей земле грозила смерть. Чтобы спасти людей, Зевс ударил в колесницу молнией. Колесница разбилась, кони присмирели, а Фаэтон упал на землю и погиб. Фаэтон может быть аналогом христианского Денницы, ангела, восставшего против Бога и за это сброшенного с небес. <br />&#160; &#160; 2. Девкалион – герой древнегреческого мифа о потопе, аналог библейского Ноя. Вместе со своей женой Пиррой он единственный спасся во время потопа, который Зевс наслал на землю, чтобы покарать грешное человечество. <br />&#160; &#160; 3. Или Аполлон, бог света, пророчеств и врачевания, покровитель искусств, предводитель Муз. Впоследствии стал отождествляться с Гелиосом – солнцем.</p> mybb@mybb.ru (Oksana) Mon, 02 Mar 2009 16:26:48 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=196#p196 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=193#p193 <p>хлопці і дівчата, я радий за вашу цікавість і допитливість, але наполягаю,<br />якщо вже ви позичаєте мою збірку інтернет-посилань, то принаймні питайте мого дозволу,<br />як цього вимагають правила ввічливості.</p> mybb@mybb.ru (Rolando) Mon, 02 Mar 2009 12:42:42 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=193#p193 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=176#p176 <div class="quote-box hide-box term-login"><cite>Скрытый текст:</cite><blockquote><p>Для просмотра скрытого текста - <a href="/login.php" rel="nofollow" target="_blank">войдите</a> или <a rel="nofollow" href="/register.php" target="_blank">зарегистрируйтесь</a>.</p></blockquote></div> mybb@mybb.ru (Karl_Fridrich) Sat, 28 Feb 2009 23:02:30 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=176#p176 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=169#p169 <p>Госпітальєри<br />Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.<br />Перейти до: навігація, пошук<br />Цей термін має також інші значення. Див. іоанніти </p> <p>Ранній герб ордену госпітальєрів <br />&quot;Мальтійський хрест&quot; — 8-кутна зірка СоломонаО&#769;рден кавале&#769;рів свято&#769;го Іоа&#769;нна (лат. Ordo Equitum Sancti Johannis) — лицарський орден Римо-Католицької церкви заснований у XII столітті. Сучасна латинська назва — «Лицарський Орден госпітальєрів святого Іоанна Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani). Лицарів ордену часто називають іоаннітами або госпітальєрами.</p> <p>Орден мав власну державу на острові Мальта, через що його зазвичай називають «Мальтійським Орденом». Офіційна назва — «Суверенний лицарський Орден госпітальєрів св. Іоанна з Єрусалиму, Родосу і Мальти» (іт. Sovrano Militare Ordine Ospedaliero di San Giovanni di Gerusalemme di Rodi e di Malta).</p> <p>Насправді Орден Госпітальєрів відомий під цілою низкою назв, які мінялися з часом. Назва «Суверенний Орден Святого Джона Єрусалимського, Родосський і Мальтійський» (англ. Sovereign Military Hospitaller Order of Saint John of Jerusalem, of Rhodes and Malta) була затвреджена в 1936 році. Слово «госпітальний» (англ. Hospitaller) було прийняте в XIX столітті й додане до раніше існуючого найменування. Слово «суверенний» (англ. Sovereign) було додане після втрати Мальти в 1800, щоб відобразити автономний екстратериторіальний принцип; слова «військовий» (англ. Military) і «мальтійський» (англ. of Malta) не відповідають сучасному стану справ, але відображають історичні і рицарські традиції тогодення.</p> <p><img class="postimg" loading="lazy" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/4/49/Crus-Ioannit.png/150px-Crus-Ioannit.png" alt="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/4/49/Crus-Ioannit.png/150px-Crus-Ioannit.png" /></p> <p><img class="postimg" loading="lazy" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3e/Cross_Hospitelier.svg/150px-Cross_Hospitelier.svg.png" alt="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3e/Cross_Hospitelier.svg/150px-Cross_Hospitelier.svg.png" /></p> <p> Роль ордену в тодішній Європі<br />Іоаніти відіграли значну роль у розвитку західно-європейської військової справи й боротьби з ісламською работоргівлею — і також відомі як організатори перших європейських шпиталів.</p> <p>Із усіх орденів госпітальєри є, мабуть, найстаршим з відомих дванадцяти чернечо-рицарських орденів середньовіччя — із цієї дюжини найбільш помітний слід в історії середньовіччя взагалі, і зокрема, в історії Хрестових Походів залишили три: госпітальєри, тамплієри і тевтони. Орден Тамплієрів припинив своє існування в першій половині XIV століття, два інших існують і досі, хоча й не грають нині скільки-небудь помітної політичної і військово-політичної ролей: вони, радше, перетворилися в добродійні громадські організації, тобто повернулися до того стану, з якого починалися.</p> <p> Символіка</p> <p>Прапор Мальтійського Ордену <br />Герб Мальтійського ОрденуВідмінною ознакою госпітальєрів є білий восьмикінечний хрест на чорному плащі. Цей знак відомий також під назвою «мальтійський хрест». Приблизно з середини XII століття білий восьмикінечний хрест носиться на грудях на червоному супервесті (суконний жилет, що повторює крій металевої кіраси і носиться поверх кіраси або замість неї).<br /><img class="postimg" loading="lazy" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/8e/Flag_of_the_Sovereign_Military_Order_of_Malta.svg/150px-Flag_of_the_Sovereign_Military_Order_of_Malta.svg.png" alt="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/8e/Flag_of_the_Sovereign_Military_Order_of_Malta.svg/150px-Flag_of_the_Sovereign_Military_Order_of_Malta.svg.png" /></p> <p>Заснування<br /><img class="postimg" loading="lazy" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/14/SMOM.jpg/150px-SMOM.jpg" alt="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/14/SMOM.jpg/150px-SMOM.jpg" /><br />На початок другого тисячоліття Єрусалим став головним місцем паломництва християн, хоча труднощі, з якими стикалися мандрівники, яким після довгої подорожі морем, де на кораблі чигали пірати й мародери, доводилося проходити через охоплену безладом, розділену війнами і сварливими місцевими вождями країну, робили цей захід надзвичайно небезпечним. А на Святій Землі майже не було християнських організацій, здатних забезпечити нічліг, медичну допомогу та харчування пілігримам, яких, до того ж, часто захоплювали місцеві мешканці з метою отримання викупу.</p> <p>Щодо точного часу народження Ордена в різних історичних джерелах приводяться різні дати. За деякими джерелами в 1070 році (за 25 років до Першого Хрестового Походу) знатний лицар Жерар (Джерард) заснував при притулку для прочан в Єрусалимі, що вже існував на той час, священне братерство, яке взяло на себе турботи про християнських пилігримів. За іншою версією це відбулося в 1080 році і засновник не був лицарем. Історик Ґі Стер Сенті, сьогоднішній офіційний історіограф Тевтонського ордена стверджує, що більшість істориків сходяться на тому, що якийсь Жерар Блаженний родом з міста Мартіґ, що у французькій провінції Прованс, у момент узяття хрестоносцями Єрусалиму 15 липня 1099 року вже був ректором (rector) або магістром (master) Госпіталю в Єрусалимі.</p> <p>У період правління Жерара Госпіталь був суто мирною організацією. Число місць у госпіталі досягало 2 тис. Використовувалися методи передової тоді арабської медицини. Жерар створив перші Статути Госпіталю, що для того часу, характерного відсутністю будь-яких правил і приписів, було дивиною. Госпіталь розташовувався біля Церкви Святого Івана Хрестителя й недалеко від Церкви Труни Господньої та абатства Святої Марії Латинської. Госпіталь був організований у двох відділеннях — одне для чоловіків, присвячене Святому Іоанну, інше (для жінок) — присвячене Марії Магдалині. Обидва відділення знаходилися спочатку під владою абатства Святої Марії Латинської.</p> <p>Допомога надавалась пораненим і хворим будь-якого віросповідання, що приносило Госпіталю чималий дохід від вдячних пацієнтів і дозволило йому незабаром після узяття хрестоносцями міста стати незалежним від Бенедіктинського абата. З отриманням незалежності Госпіталь відмовився від поклоніння Святому Бенедикту на користь Святого Августина. У 1107 році тодішній християнський король Єрусалиму Болдуїн I офіційно затвердив чернече братерство і закріпив за ним землю, на якій розташовувався Госпіталь.</p> <p> Роль Жерара Блаженного<br />Під керівництвом Жерара брати сформували себе в релігійне братерство, складаючи урочисту обіти бідності, цнотливості й покори. Як символ своєї відмови від всього світського, брати вибрали уніформою простий одяг і білий хрест, який згодом став восьмикінечним: символізував вісім блаженств. Буллою Postulatio Voluntatis від 5 лютого 1113, Римський папа Пасхалій II (Pope Pascal II) схвалив їхній статут, за винятком згадок про будь-які військові режими роботи. У подальші роки під егідою Братерства були засновані госпіталі для паломників у Європі, в основному в портових містах Сен-Жіль (Saint-Gilles), Асті, Пізі, Барі, Отранто, Таранто і Мессіні. У цих госпіталях прочани могли приготуватися до прощі, чекати корабля та готуватися до довгої та небезпечної подорожі через Середземне море, а також відпочити після паломництва перед поверненням додому.</p> <p>Жерар помер у 1120: день його смерті досі відмічається в календарі Мальтійського Ордена. Ще до смерті Жерара до Братерства приєднується група лицарів хрестоносців на чолі з Раймоном де Пюї, родом з Провансу, (який пізніше став після Жерара другим керівником Госпіталю). Не цілком точно відомо, коли Братерство взяло на себе функцію військового захисту Труни Господньої (англ. Holy Sepulcher) та обов'язок боротися з невірними скрізь і повсюди. Вважається, що це сталося приблизно між 1126 і 1140 роками. Першим військовим завдання, що постало перед новими братами-лицарями, був фізичний захист прочан, що прямували від Яффи до Єрусалиму, від бандитів, які постійно їх турбували. Дуже швидко завдання розрослося до обов'язку очищати околиці від розбійників і взагалі від невірних.</p> <p>Відтоді й до часу падіння Мальти Майстри або Гросмейстери (з 1489) ордена, були, і релігійними наставниками, і військовими командирами лицарів. Таким чином, між 1126 і 1140 роками Братерство все більше стає військово-релігійною організацією, хоча функції піклування про слабких і хворих прочан надалі зберігалися. У цей же період найменування організації «Братерство» замінюється на «Орден» (лат. Ordo, англ. Order), як це вже було прийнято у військово-релігійних співтовариствах в Європі. Точних відомостей щодо походження перших лицарів-госпітальєрів немає. Цілком очевидно, що переважна більшість була французами, оскільки основна маса хрестоносців Першого Хрестового Походу була з Франції, і Раймон де Пюї також був французом. Проте, більшість госпіталів Ордена в Європі розміщувалися в південній Італії, а велика частина пожертвувань йшла з Іспанії. Тому є всі підстави вважати, що серед лицарів-госпітальєрів були чимало італійців та іспанців. У 1137 році Римський папа Іннокентій II затвердив правило, за яким, брат, що раніше вступив до ордена, не мав права самостійно зняти з себе обітницю. Для цього була потрібна згода решти братів. Ті, що вступали до ордена, приймали три звичайні чернечі обітниці — безшлюбності, бідності та покори.</p> <p> Склад і структура<br />Спочатку для вступу до лав лицарів-госпітальєрів не вимагалося жодних доказів шляхетного походження: сама наявність дорогої зброї, захисних обладунків, бойового коня вже указувало на шляхетність. Нерідко для виконання військових завдань тимчасово залучалися і лицарі, які не належали до братерства. Проте, до 1206 року члени Ордена вже ділилися на класи:</p> <p>до першого належали тільки лицарі. Керівний склад міг обиратися тільки з їхнього числа; <br />до другого класу належали орденські священики, так звана службова братія (сержанти), співробітники госпіталів; <br />до третього класу належав персонал обслуги. Останній клас обітниць чернецтва не давав; у бою брали участь лицарі і сержанти. <br />Окрім братів ряд привілеїв і захист Ордена отримували також так звані «побратими» (лат. confratres) і «дарувальники» (лат. donati), тобто ті, хто допомагав Ордену або безпосередньою участю в бойових діях або ж матеріально. Цієї системи в інших орденах не було. Орден дуже швидко ставав могутньою військово-чернечою організацією. Його військова міць вже в 1136 році спонукала короля Єрусалиму передати госпітальєрам фортецю Бетгемлін (Bethgibelin), важливий стратегічний пункт на південній межі, що служив захистом порту Ашкалон. Госпітальєри власним коштом укріпили й розширили фортецю.</p> <p> Розквіт<br />Дуже швидкий розвиток військово-чернечих орденів на початку XII століття, і ордена госпітальєрів, зокрема, пояснюється тим, що монархи і крупні феодали того часу були хорошими воїнами, часто непоганими воєначальниками, але зовсім нездалими адміністраторами. Можна сказати, що всі вони були просто розбійниками в королівських мантіях. Завойовувати території і фортеці вони уміли, грабувати їх теж. Але XII століття було століттям становлення державності. Суспільний розвиток вимагав стабільних меж, законів, стабільності країни. І лише військово-чернечі ордени зі своїми ретельно розробленими статутами і членами, які навчилися їх дотримуватися, зв'язаними єдиною метою, без особистих інтересів, скріпленими дисципліною, маючи в розпорядженні постійне навчене і згуртоване військо, могли бути і були насправді зародками виникнення держав.</p> <p>Саме це привертало до орденів і королів, що бачили в цих організаціях свою опору, і спроможних людей, що шукали надійного захисту від свавілля крупних феодалів, і католицьку церкву, що вбачала в орденах засіб зміцнення влади папського престолу. Госпітальєри, будучи хорошими адміністраторами, привертали до роботи видатних будівельників, медиків, архітекторів, зброярів того часу, створювали мережу укріплених пунктів на границях королівства, організували власну прикордонну службу, перешкоджаючи проникненню в країну мусульманських загонів.</p> <p>Між 1142 і 1144 роками госпітальєри придбали п'ять графств в околі Тріполі, суверенне князівство на півночі королівства. Всього на ту пору в госпітальєрів нараховувалось вже близько 50 укріплених замків, включаючи такі важливі фортеці, як Крак де Шевальє і Маргат. Руїни цих замків і понині височіють на висотах, що панують над долинами, нагадуючи про часи Хрестових Походів і владу християнства над цими землями. Лицарі Ордена, розуміючи свою могутність, були не дуже покірні церковним властям. Вони просто витіснили з центру Єрусалима абатство Святої Марії Латинської і зайняли будівлі, що йому раніше належали.</p> <p>Госпітальєри брали активну участь в Другому хрестовому поході, вносячи в ряди хрестоносців елементи порядку, організованості, що допомогло здобути ряд перемог. Проте похід закінчився провалом. У досить таки тривалий півстолітній проміжок часу між закінченням другого Хрестового походу (1148) і початком третього Хрестового походу (1189) історія північної Африки багата подіями боротьби між християнами і мусульманами. Тут було все — і люта жорстокість і тих, і інших; і виникнення союзів, і зрада, і успішні штурми міст як з одного боку, так і з іншого. У всіх цих подіях госпітальєри беруть найактивнішу участь. У 1177 госпітальєри разом з тамплієрами беруть участь в битві при Аскалоне і вносять істотний внесок до перемоги християн. Мусульмани на чолі з Атабеком Нуретдіном зуміли організувати відсіч хрестоносцям: у 1154 році Нуретдін опанував Дамаск і почав наступ на Єрусалимське королівство.</p> <p>Падіння Єрусалиму і подальша доля ордена<br />У 1187 році Саладін вторгається в Єрусалимське королівство і облягає Тіверіаду. Саладін захоплює місто, а протягом декількох тижнів всі фортеці королівства. Потім прийшла черга і самого Єрусалиму та Тиру. До цього часу розбрати між тамплієрами і госпітальєрами, включаючи військові сутички й серйозні бої, привели до ослаблення обох орденів, взаємної неприязні та недовіри. Справжньої оборони Єрусалиму організовано не було і місто скорилося навалі. У 1189 році починається Третій хрестовий похід. До 1191 року після дворічної облоги хрестоносцям вдається опанувати фортецею Сен-Жан д'Акр (Акра). 15 липня 1199 року, тобто на самому початку Четвертого хрестового походу хрестоносцям вдається знову встановити владу над Єрусалимом. У першій половині—середині XIII століття госпітальєри є основною військовою силою християн у Палестині і стримують натиск мусульман. Вони беруть участь в V, VI, VII хрестових походах. У 1244 році в кінці VI Хрестового Походу в битві під Газою госпітальєри терплять серйозну поразку. У полон потрапляє магістр і багато лицарів. Але в 1249 році госпітальєри беруть участь в VII Хрестовому Поході. І знову невдача — програш битви при Мансуре, в ході якої в полон потрапляють магістр і 25 вищих керівників Ордена. Хрестоносців переслідує одна невдача за іншою. Госпітальери стають ар'єргардом останніх хрестових походів. Вони продовжують утримувати свої фортеці, навіть коли інші хрестоносці вже покидають Палестину.</p> <p>Крак де Шевальє вони утримують до 1271 року, Маргат до 1285 року. Після падіння Єрусалиму в 1187 році госпітальєри перенесли свою резиденцію до Акри (Сіна Жак д'Акр). Але в 1291 році довелося залишити й останній оплот християнства в Палестині. Поранений магістр ордена іоаннітів, що прикривали евакуацію городян і посадку їх на кораблі, зійшов на борт корабля останнім. Так закінчилася епоха хрестових походів, а з нею і епоха розквіту та величі військово-чернечих орденів. Орденам належало шукати свою свою нішу в нових історичних умовах. Тевтони відтягнуть падіння тому, що переметнуться на християнізацію Прибалтики. Тамплієри так і не знайдуть свого місця в Європі і будуть в 1307 році розгромлені французьким королем Філіпом Красивим і римським папою Климентом V, які побоювалися за свою владу. Госпітальєри, розмістившись спочатку на острові Кіпр, а потім перебравшись на острів Родос продовжать своє активне існування морськими операціями на Середземному морі проти піратів.</p> mybb@mybb.ru (Oksana) Mon, 23 Feb 2009 13:43:57 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=169#p169 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=117#p117 <p>Геральдика. Иллюстрированная энциклопедия<br /></p> <p>Год выпуска: 2005<br />Автор: Стивен Слейтер<br />Издательство: Эксмо<br />Язык: Русский<br />Формат: PDF<br />Количество страниц: 266<br /><img class="postimg" loading="lazy" src="https://t.foto.radikal.ru/0705/be/9b6d8860f4b6.jpg" alt="http://t.foto.radikal.ru/0705/be/9b6d8860f4b6.jpg" /></p> <p>История геральдики начинается со времен рыцарских турниров, когда узнать закованного рыцаря можно было лишь по оригинальному изображению герба на щите. Со временем эти знаки отличия, переходившие из поколения в поколение, становились признаками знатности и доблести рода. Хотя порой и на эти благородные эмблемы ложилась тень предательства...<br />За столетия мода на гербы распространилась на самые разные сферы жизни человека: от дворянских фамильных до гербов государств, городов, организаций, общественных структур и институтов. Условный язык, принятый в геральдике, формировался и развивался вместе с мировой историей, приобретая новые формы, детали, признаки времени.</p> <p>В этой великолепно иллюстрированной книге вы найдете исчерпывающие сведения об истории, символике и современном состоянии геральдики. Целый раздел посвящен русской геральдике и Всероссийскому геральдическому обществу.<br />Безплатно можна скачати з <a href="http://freebooks.net.ua/2470-geraldika.-illjustrirovannaja-jenciklopedija..html" rel="nofollow" target="_blank">тут</a>, або <a href="http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=252195" rel="nofollow" target="_blank">тут</a></p> mybb@mybb.ru (Oksana) Mon, 02 Feb 2009 14:00:01 +0300 https://aquilon.7bb.ru/viewtopic.php?pid=117#p117