ПОХОДЖЕННЯ І ЗАНЕПАД ФЕОДАЛІЗМУ
Основною відмінністю феодальних відносин, які панували в Середньовіччі, від соціальних стосунків Античності чи Нового часу є панування принципу особистої залежності людини від людини. Попередня та наступна епохи ґрунтуються на ідеї держави, а тому для них головним є зв’язок між громадянином та державою, тобто людина підкоряється не конкретній особі, а певним безособовим структурам.
Натомість феодалізм не знає таких абстракцій як держава. У ньому можливі лише відносини між особами. Найвідомішим прикладом є васалітет.
Щоправда, тут криється деяка неточність. Феодалізм – це не лише васальні відносини. Загалом стосунки між людьми в Середні Віки можна поділити на дві групи:
1) відносини між знаттю;
2) відносини між знаттю та простолюдом.
Васалітет належить до першої групи, другий же тип зв’язків – відносини між феодалом та його кріпаками.
Ці типи залежностей значно відрізняються (обов’язки, які мав виконувати васал та кріпак відмінні, так само як і права, якими володів васал та кріпак), проте в них є одна спільна риса – залежність людини від людини.
Феодалізм виник не на голому місці. Причини криються в Античності.
З двох типів феодальних відносин першими виник другий тип – кріпацтво. Васалітет почав формуватися в Римській імперії, проте її розпад пригальмував цей процес. Продовжив його Карл Великий у Франкській імперії.
Отже, спершу про кріпацтво.
Римська економіка опиралася на рабській праці. В цьому крилася велика небезпека для існування Римської імперії. По-перше, раби не мали сімей – вони жили в казармах і вважалися знаряддями, що говорять. Відповідно, само відтворення рабської робочої сили було неможливим – потрібен був приплив ззовні. Відповідно, Рим ставав залежним від своїх успіхів в загарбницьких війнах: він мусив воювати з сусідами і перемагати, щоб вижити.
Проте це була не найбільша біда Риму. По-друге, рабська праця дозволяла нарощувати обсяги сільськогосподарського виробництва екстенсивним, а не інтенсивним шляхом: маючи безліч дешевої робочої сили, римський землевласник не відчував потреби робити якісь вдосконалення в знаряддях праці, які б спрощували роботу, робили її менш трудомісткою, або ж підвищували її ефективність. Ситуація частково нагадувала економіку України, яка живе на дешевому російському газі. Наша металургійна галузь дуже енергомістка, проте поки газ дешевий модернізувати виробництво ніхто не збирається. Втім, як тільки росте ціна на газ, наша промисловість опиняється на межі розвалу.
Аналогічно і Рим: він жив завдяки дешевій рабській силі, проте коли притік рабів припинився – римське сільське господарство одразу ж розвалилося. Землевласники змушені були дати рабам відносну свободу, приватну власність і дозволити сім’ї. Лише за таких умова робоча сила могла само відтворюватися. Так в Римі виникли колони, які за своїм статусом та обов’язками нагадували кріпаків Середньовіччя.
Здавалося, проблема економіки була вирішена, проте це було не так. Раби були дешевими, а це дозволяло утворитися товарній економіці, тобто такій, яка базована не на натуральному господарстві, але на обігові товарів. Звідки ж береться товар в сільському господарстві? Селяни торгують надлишками, тобто залишають собі частину продуктів, яка необхідна їм для прожиття, а те, що залишається, продають. Надлишки ж можуть виникати лише тоді, коли високою є продуктивність праці, адже переважно селяни вирощують стільки продуктів, що їх вистачає заледве для прожиття.
Проте римське сільське господарство не вдосконалювалося. Звідки ж бралися надлишки? Відповідь проста, продавалися не надлишки, а ті продукти, які мали б іти на харчування рабів. Але раби дешеві, а тому можна їх і не годувати: якщо помруть, то можна купити нових. Отже, раби жили впроголодь, але були продукти на продаж.
Завдяки товарній економіці Рим мав гроші, щоб утримувати армію та чиновників, завдяки яким і можна було утримувати імперію як цілісність.
Проте коли землевласники відмовилися від рабів і перейшли до колонату (тобто кріпацтва), то виявилося, що надлишків уже немає: продуктивність праці була такою малою, що виробленого вистачало лише для харчування, не більше. В Римі різко падає грошовий обіг.
Така ситуація мала два наслідки:
1) забракло грошей, щоб платити чиновникам. Римська імперія ще спромоглася знайти розв’язання цієї проблеми: чиновникам платили продуктами місцеві селяни;
2) забракло грошей, щоб платити солдатам.
З солдатами справа ускладнювалася тим, що дешева рабська праця розорила вільних землеробів Риму, з яких і рекрутувалася армія. Отже, рекрутувати не було з кого, а найманцям (якими переважно були варвари) платити не було чим.
Римська імперія і цього разу змогла знайти більш менш задовільну відповідь: з ІІІ ст. професія солдата стає спадковою. Так було вирішено проблему рекрутування. Крім того, плата грішми зникає, натомість солдатам дають землю, щоб вони могли отримувати з неї прибуток.
Надання землі варварам і призвело до розпаду Західної Римської імперії.
Варвари, які розділили між собою імперію, жили в родовому ладі. Тому говорити про якісь королівства варварів можна говорити з примруженим оком. Існували невеликі незалежні родові общини, а десь там був вождь з власною дружиною. Ці невеликі спільноти не вимагали значного грошового обігу. Розвиток феодалізму був загальмованим.
Література:
1. Марк Блок «Феодальне суспільство»;
2. Макс Вебер «Соціальні причини занепаду античної культури».
© Глюк
