Госпітальєри
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цей термін має також інші значення. Див. іоанніти

Ранній герб ордену госпітальєрів
"Мальтійський хрест" — 8-кутна зірка СоломонаО́рден кавале́рів свято́го Іоа́нна (лат. Ordo Equitum Sancti Johannis) — лицарський орден Римо-Католицької церкви заснований у XII столітті. Сучасна латинська назва — «Лицарський Орден госпітальєрів святого Іоанна Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani). Лицарів ордену часто називають іоаннітами або госпітальєрами.

Орден мав власну державу на острові Мальта, через що його зазвичай називають «Мальтійським Орденом». Офіційна назва — «Суверенний лицарський Орден госпітальєрів св. Іоанна з Єрусалиму, Родосу і Мальти» (іт. Sovrano Militare Ordine Ospedaliero di San Giovanni di Gerusalemme di Rodi e di Malta).

Насправді Орден Госпітальєрів відомий під цілою низкою назв, які мінялися з часом. Назва «Суверенний Орден Святого Джона Єрусалимського, Родосський і Мальтійський» (англ. Sovereign Military Hospitaller Order of Saint John of Jerusalem, of Rhodes and Malta) була затвреджена в 1936 році. Слово «госпітальний» (англ. Hospitaller) було прийняте в XIX столітті й додане до раніше існуючого найменування. Слово «суверенний» (англ. Sovereign) було додане після втрати Мальти в 1800, щоб відобразити автономний екстратериторіальний принцип; слова «військовий» (англ. Military) і «мальтійський» (англ. of Malta) не відповідають сучасному стану справ, але відображають історичні і рицарські традиції тогодення.

Роль ордену в тодішній Європі
Іоаніти відіграли значну роль у розвитку західно-європейської військової справи й боротьби з ісламською работоргівлею — і також відомі як організатори перших європейських шпиталів.

Із усіх орденів госпітальєри є, мабуть, найстаршим з відомих дванадцяти чернечо-рицарських орденів середньовіччя — із цієї дюжини найбільш помітний слід в історії середньовіччя взагалі, і зокрема, в історії Хрестових Походів залишили три: госпітальєри, тамплієри і тевтони. Орден Тамплієрів припинив своє існування в першій половині XIV століття, два інших існують і досі, хоча й не грають нині скільки-небудь помітної політичної і військово-політичної ролей: вони, радше, перетворилися в добродійні громадські організації, тобто повернулися до того стану, з якого починалися.

Символіка

Прапор Мальтійського Ордену
Герб Мальтійського ОрденуВідмінною ознакою госпітальєрів є білий восьмикінечний хрест на чорному плащі. Цей знак відомий також під назвою «мальтійський хрест». Приблизно з середини XII століття білий восьмикінечний хрест носиться на грудях на червоному супервесті (суконний жилет, що повторює крій металевої кіраси і носиться поверх кіраси або замість неї).

Заснування

На початок другого тисячоліття Єрусалим став головним місцем паломництва християн, хоча труднощі, з якими стикалися мандрівники, яким після довгої подорожі морем, де на кораблі чигали пірати й мародери, доводилося проходити через охоплену безладом, розділену війнами і сварливими місцевими вождями країну, робили цей захід надзвичайно небезпечним. А на Святій Землі майже не було християнських організацій, здатних забезпечити нічліг, медичну допомогу та харчування пілігримам, яких, до того ж, часто захоплювали місцеві мешканці з метою отримання викупу.

Щодо точного часу народження Ордена в різних історичних джерелах приводяться різні дати. За деякими джерелами в 1070 році (за 25 років до Першого Хрестового Походу) знатний лицар Жерар (Джерард) заснував при притулку для прочан в Єрусалимі, що вже існував на той час, священне братерство, яке взяло на себе турботи про християнських пилігримів. За іншою версією це відбулося в 1080 році і засновник не був лицарем. Історик Ґі Стер Сенті, сьогоднішній офіційний історіограф Тевтонського ордена стверджує, що більшість істориків сходяться на тому, що якийсь Жерар Блаженний родом з міста Мартіґ, що у французькій провінції Прованс, у момент узяття хрестоносцями Єрусалиму 15 липня 1099 року вже був ректором (rector) або магістром (master) Госпіталю в Єрусалимі.

У період правління Жерара Госпіталь був суто мирною організацією. Число місць у госпіталі досягало 2 тис. Використовувалися методи передової тоді арабської медицини. Жерар створив перші Статути Госпіталю, що для того часу, характерного відсутністю будь-яких правил і приписів, було дивиною. Госпіталь розташовувався біля Церкви Святого Івана Хрестителя й недалеко від Церкви Труни Господньої та абатства Святої Марії Латинської. Госпіталь був організований у двох відділеннях — одне для чоловіків, присвячене Святому Іоанну, інше (для жінок) — присвячене Марії Магдалині. Обидва відділення знаходилися спочатку під владою абатства Святої Марії Латинської.

Допомога надавалась пораненим і хворим будь-якого віросповідання, що приносило Госпіталю чималий дохід від вдячних пацієнтів і дозволило йому незабаром після узяття хрестоносцями міста стати незалежним від Бенедіктинського абата. З отриманням незалежності Госпіталь відмовився від поклоніння Святому Бенедикту на користь Святого Августина. У 1107 році тодішній християнський король Єрусалиму Болдуїн I офіційно затвердив чернече братерство і закріпив за ним землю, на якій розташовувався Госпіталь.

Роль Жерара Блаженного
Під керівництвом Жерара брати сформували себе в релігійне братерство, складаючи урочисту обіти бідності, цнотливості й покори. Як символ своєї відмови від всього світського, брати вибрали уніформою простий одяг і білий хрест, який згодом став восьмикінечним: символізував вісім блаженств. Буллою Postulatio Voluntatis від 5 лютого 1113, Римський папа Пасхалій II (Pope Pascal II) схвалив їхній статут, за винятком згадок про будь-які військові режими роботи. У подальші роки під егідою Братерства були засновані госпіталі для паломників у Європі, в основному в портових містах Сен-Жіль (Saint-Gilles), Асті, Пізі, Барі, Отранто, Таранто і Мессіні. У цих госпіталях прочани могли приготуватися до прощі, чекати корабля та готуватися до довгої та небезпечної подорожі через Середземне море, а також відпочити після паломництва перед поверненням додому.

Жерар помер у 1120: день його смерті досі відмічається в календарі Мальтійського Ордена. Ще до смерті Жерара до Братерства приєднується група лицарів хрестоносців на чолі з Раймоном де Пюї, родом з Провансу, (який пізніше став після Жерара другим керівником Госпіталю). Не цілком точно відомо, коли Братерство взяло на себе функцію військового захисту Труни Господньої (англ. Holy Sepulcher) та обов'язок боротися з невірними скрізь і повсюди. Вважається, що це сталося приблизно між 1126 і 1140 роками. Першим військовим завдання, що постало перед новими братами-лицарями, був фізичний захист прочан, що прямували від Яффи до Єрусалиму, від бандитів, які постійно їх турбували. Дуже швидко завдання розрослося до обов'язку очищати околиці від розбійників і взагалі від невірних.

Відтоді й до часу падіння Мальти Майстри або Гросмейстери (з 1489) ордена, були, і релігійними наставниками, і військовими командирами лицарів. Таким чином, між 1126 і 1140 роками Братерство все більше стає військово-релігійною організацією, хоча функції піклування про слабких і хворих прочан надалі зберігалися. У цей же період найменування організації «Братерство» замінюється на «Орден» (лат. Ordo, англ. Order), як це вже було прийнято у військово-релігійних співтовариствах в Європі. Точних відомостей щодо походження перших лицарів-госпітальєрів немає. Цілком очевидно, що переважна більшість була французами, оскільки основна маса хрестоносців Першого Хрестового Походу була з Франції, і Раймон де Пюї також був французом. Проте, більшість госпіталів Ордена в Європі розміщувалися в південній Італії, а велика частина пожертвувань йшла з Іспанії. Тому є всі підстави вважати, що серед лицарів-госпітальєрів були чимало італійців та іспанців. У 1137 році Римський папа Іннокентій II затвердив правило, за яким, брат, що раніше вступив до ордена, не мав права самостійно зняти з себе обітницю. Для цього була потрібна згода решти братів. Ті, що вступали до ордена, приймали три звичайні чернечі обітниці — безшлюбності, бідності та покори.

Склад і структура
Спочатку для вступу до лав лицарів-госпітальєрів не вимагалося жодних доказів шляхетного походження: сама наявність дорогої зброї, захисних обладунків, бойового коня вже указувало на шляхетність. Нерідко для виконання військових завдань тимчасово залучалися і лицарі, які не належали до братерства. Проте, до 1206 року члени Ордена вже ділилися на класи:

до першого належали тільки лицарі. Керівний склад міг обиратися тільки з їхнього числа;
до другого класу належали орденські священики, так звана службова братія (сержанти), співробітники госпіталів;
до третього класу належав персонал обслуги. Останній клас обітниць чернецтва не давав; у бою брали участь лицарі і сержанти.
Окрім братів ряд привілеїв і захист Ордена отримували також так звані «побратими» (лат. confratres) і «дарувальники» (лат. donati), тобто ті, хто допомагав Ордену або безпосередньою участю в бойових діях або ж матеріально. Цієї системи в інших орденах не було. Орден дуже швидко ставав могутньою військово-чернечою організацією. Його військова міць вже в 1136 році спонукала короля Єрусалиму передати госпітальєрам фортецю Бетгемлін (Bethgibelin), важливий стратегічний пункт на південній межі, що служив захистом порту Ашкалон. Госпітальєри власним коштом укріпили й розширили фортецю.

Розквіт
Дуже швидкий розвиток військово-чернечих орденів на початку XII століття, і ордена госпітальєрів, зокрема, пояснюється тим, що монархи і крупні феодали того часу були хорошими воїнами, часто непоганими воєначальниками, але зовсім нездалими адміністраторами. Можна сказати, що всі вони були просто розбійниками в королівських мантіях. Завойовувати території і фортеці вони уміли, грабувати їх теж. Але XII століття було століттям становлення державності. Суспільний розвиток вимагав стабільних меж, законів, стабільності країни. І лише військово-чернечі ордени зі своїми ретельно розробленими статутами і членами, які навчилися їх дотримуватися, зв'язаними єдиною метою, без особистих інтересів, скріпленими дисципліною, маючи в розпорядженні постійне навчене і згуртоване військо, могли бути і були насправді зародками виникнення держав.

Саме це привертало до орденів і королів, що бачили в цих організаціях свою опору, і спроможних людей, що шукали надійного захисту від свавілля крупних феодалів, і католицьку церкву, що вбачала в орденах засіб зміцнення влади папського престолу. Госпітальєри, будучи хорошими адміністраторами, привертали до роботи видатних будівельників, медиків, архітекторів, зброярів того часу, створювали мережу укріплених пунктів на границях королівства, організували власну прикордонну службу, перешкоджаючи проникненню в країну мусульманських загонів.

Між 1142 і 1144 роками госпітальєри придбали п'ять графств в околі Тріполі, суверенне князівство на півночі королівства. Всього на ту пору в госпітальєрів нараховувалось вже близько 50 укріплених замків, включаючи такі важливі фортеці, як Крак де Шевальє і Маргат. Руїни цих замків і понині височіють на висотах, що панують над долинами, нагадуючи про часи Хрестових Походів і владу християнства над цими землями. Лицарі Ордена, розуміючи свою могутність, були не дуже покірні церковним властям. Вони просто витіснили з центру Єрусалима абатство Святої Марії Латинської і зайняли будівлі, що йому раніше належали.

Госпітальєри брали активну участь в Другому хрестовому поході, вносячи в ряди хрестоносців елементи порядку, організованості, що допомогло здобути ряд перемог. Проте похід закінчився провалом. У досить таки тривалий півстолітній проміжок часу між закінченням другого Хрестового походу (1148) і початком третього Хрестового походу (1189) історія північної Африки багата подіями боротьби між християнами і мусульманами. Тут було все — і люта жорстокість і тих, і інших; і виникнення союзів, і зрада, і успішні штурми міст як з одного боку, так і з іншого. У всіх цих подіях госпітальєри беруть найактивнішу участь. У 1177 госпітальєри разом з тамплієрами беруть участь в битві при Аскалоне і вносять істотний внесок до перемоги християн. Мусульмани на чолі з Атабеком Нуретдіном зуміли організувати відсіч хрестоносцям: у 1154 році Нуретдін опанував Дамаск і почав наступ на Єрусалимське королівство.

Падіння Єрусалиму і подальша доля ордена
У 1187 році Саладін вторгається в Єрусалимське королівство і облягає Тіверіаду. Саладін захоплює місто, а протягом декількох тижнів всі фортеці королівства. Потім прийшла черга і самого Єрусалиму та Тиру. До цього часу розбрати між тамплієрами і госпітальєрами, включаючи військові сутички й серйозні бої, привели до ослаблення обох орденів, взаємної неприязні та недовіри. Справжньої оборони Єрусалиму організовано не було і місто скорилося навалі. У 1189 році починається Третій хрестовий похід. До 1191 року після дворічної облоги хрестоносцям вдається опанувати фортецею Сен-Жан д'Акр (Акра). 15 липня 1199 року, тобто на самому початку Четвертого хрестового походу хрестоносцям вдається знову встановити владу над Єрусалимом. У першій половині—середині XIII століття госпітальєри є основною військовою силою християн у Палестині і стримують натиск мусульман. Вони беруть участь в V, VI, VII хрестових походах. У 1244 році в кінці VI Хрестового Походу в битві під Газою госпітальєри терплять серйозну поразку. У полон потрапляє магістр і багато лицарів. Але в 1249 році госпітальєри беруть участь в VII Хрестовому Поході. І знову невдача — програш битви при Мансуре, в ході якої в полон потрапляють магістр і 25 вищих керівників Ордена. Хрестоносців переслідує одна невдача за іншою. Госпітальери стають ар'єргардом останніх хрестових походів. Вони продовжують утримувати свої фортеці, навіть коли інші хрестоносці вже покидають Палестину.

Крак де Шевальє вони утримують до 1271 року, Маргат до 1285 року. Після падіння Єрусалиму в 1187 році госпітальєри перенесли свою резиденцію до Акри (Сіна Жак д'Акр). Але в 1291 році довелося залишити й останній оплот християнства в Палестині. Поранений магістр ордена іоаннітів, що прикривали евакуацію городян і посадку їх на кораблі, зійшов на борт корабля останнім. Так закінчилася епоха хрестових походів, а з нею і епоха розквіту та величі військово-чернечих орденів. Орденам належало шукати свою свою нішу в нових історичних умовах. Тевтони відтягнуть падіння тому, що переметнуться на християнізацію Прибалтики. Тамплієри так і не знайдуть свого місця в Європі і будуть в 1307 році розгромлені французьким королем Філіпом Красивим і римським папою Климентом V, які побоювалися за свою владу. Госпітальєри, розмістившись спочатку на острові Кіпр, а потім перебравшись на острів Родос продовжать своє активне існування морськими операціями на Середземному морі проти піратів.