Aquilon

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Aquilon » Історія » Тамплієри


Тамплієри

Сообщений 1 страница 7 из 7

1

Старовинний переказ розповідає, що в могильному склепі тамплієрів щорічно, саме в ніч знищення їхнього ордену, з’являється привид у білій мантії з червоним хрестом і запитує, хто ж буде воювати за визволення Гробу Господнього. І тоді з-під склепіння виразно чутно відповідь: «Ніхто! Ніхто! Тому що Храм зруйнований».

18 березня 1314 року на повільному вогні було спалено Великого магістра Ордену Храму (тамплієрів) Жака де Молє. Разом із тамплієрами з історичної сцени фактично зникає ціла епоха — епоха рицарства, хрестових походів, духовних пошуків

ВИТОКИ

...Майже за 200 років до цієї події, названої істориками найстрашнішим злочином Середньовіччя, у 1119 році рицарі Гюг (Гуго) де Пайєн і Жоффруа де Сен-Омер із сімома товаришами на руїнах храму Соломона біля Гробу Господнього дали клятву охороняти дороги до Єрусалиму, щоб прочани без остраху могли подорожувати ними. Назва ордену походить від французького слова «temple» — храм. Рицарі, які дали, крім «охоронної», три чернечі обітниці (покірності, стриманості та бідності), відкрили абсолютно новий рід діяльності. До їхнього бажання боротися з ворогами християнства, співзвучного войовничому духові часу, відтепер додавалася друга складова — релігійний ентузіазм.

Статут ордену здебільшого спирався на статут дуже суворого ордену цистеріянців (у них же тамплієри запозичили формений одяг — білий плащ з червоним хрестом): від ченців-воїнів вимагали цнотливості; бажаючий вступити в братство ставав слугою і рабом ордену, йому належали хліб, вода і простий одяг. Статут розробив знаменитий цистеріянський абат Бернар Клервоський у 1128 році. Папа Інокентій II буллою на соборі в Труа того ж року — затвердив його, а папа Євгеній III (1145—1154) — червоний восьмикутний хрест і штандарт Ордену «бідних рицарів храму Соломона», відомий як чорно-білий «Босеан», на якому було накреслено: «Non nobis Domine» (перші слова 9-го вірша 113-го псалма — «Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу...»).

Орден поступово ставав «державою в державі». Життя його зверху донизу було пронизано відпрацьованою до автоматизму системою покірності. Великий магістр, спираючись на капітул, твердою рукою керував спільнотою воїнів-ченців; генеральний капітул (від 100 до 300 рицарів) обирав Великого магістра. Елітою Ордену були «білі» — аристократи-дворяни, яким належала вся влада і майно, і, якось мірою, священики, які знаходилися при магістрах або служили в церквах. Вони становили у різні часи від 10 до 25% складу. Брати — «сержанти», або ж «коричневі», в умовах війни служили зброєносцями і були піхотинцями, а в мирний час вели господарство. Внизу цієї ієрархічно суворої «драбини» перебували залежні селяни і раби, вивезені з Палестини. Одна неодмінна умова зв’язувала тамплієрів — ніхто не міг (від простого селянина до Великого магістра) залишити Орден.

Тисячі рицарів найшляхетнішої крові бажали стати членами братства. Тамплієри були учасниками численних військових кампаній на Близькому Сході. Їхню роль у Хрестових походах важко переоцінити. Аж до падіння Акри в 1291 р. тамплієри та рицарський орден госпітальєрів (іоанитів) були головною ударною силою в боротьбі з мусульманами.

Для розуміння подальшого важливо відзначити, що Орден не визнавав над собою жодної світської влади (крім папської, часто — номінальної) і мав право екстериторіальності. Володіння його були розкидані по всій Європі — закриті від сторонніх очей колонії храмовників знаходилися у Франції, в Англії, в Арагоні, Кастилії та Наваррі (Іспанія), на землях Німеччини, в Італії, в Греції та на Кіпрі.

Тамплієрам римські папи дали важливий привілей: вони самостійно оперували величезними сумами грошей, що йшли різними каналами на проведення хрестових походів. В їхніх руках були багато шляхів, якими хрестоносці та прочани відправлялися на Святу Землю. Вже в кінці XII століття торгівля (з Європи на Близькій Схід везли зброю, продовольство, коней; у зворотному напрямку — вино, тканини, прянощі та цукор, килими, шовк, парфумерію) стала неодмінною, а чим ближче до трагедії, й головною складовою політики Ордену. В Європі тамплієри стали головними лихварями. Перші їхні фінансові операції проходили через банкірські доми в Італії. Поступово було створено власну банківську систему: комерсанти вкладали на збереження золото, срібло, діаманти, отримуючи замість них обмінні векселі. У свою чергу, «жебракуючий» орден, що жив у XII столітті в основному на пожертвування, під відсотки віддавав свої скарби феодалам, єпископам, торговцям. Тамплієри перетворилися на найбільших підрядчиків при будівництві грандіозних соборів і церков.

Великі феодали, бажаючи заручитися підтримкою могутнього Ордену, дарували їм землі та замки. Так, бездітний король Арагона Педро Великий у 1133 р. навіть заповідав їм своє королівство. Гранди опиралися цьому, але були вимушені дати «відступну» — кілька укріплених замків. Проте храмовники не залишилися в боргу і взяли найактивнішу участь у Реконкісті.

Багато істориків, випинаючи пристрасть тамплієрів до торгових операцій, безмірно підкреслюючи їхнє суперництво з іншими орденами та світськими феодалами на Святій Землі, все ж не можуть заперечувати той факт, що без їхньої участі не обходився не один Хрестовий похід, починаючи з Другого. Більше 20 тисяч членів ордену загинуло на Святій Землі, в тому числі шість Великих магістрів із 23-х. Так, у знаменитій битві 1148 р. в горах Лаодикеї (нині — південь Туреччини) під час Другого Хрестового походу 200 рицарів (здебільшого — тамплієрів), які були у свиті французького короля Людовика VII, зуміли стримати несамовиті напади 20000 мусульман. Сам король чудом залишився живим і після цієї битви призначив одним із двох командуючих армії Великого магістра храмовників Еверара Баррського. Як і госпітальєри, вони до останньої краплі крові захищали великий оплот християн у Сирії — місто-фортецю Акра. З його падінням Орден неначе втратив грунт під ногами.

ПРОЦЕС

Початок історичного сходження тамплієрів, духовних воїнів — це прямий виклик світській владі. Але рано чи пізно й «союз» з римськими первосвящениками міг дати серйозну тріщину. З фактичним підкоренням папського престолу французькому королю Філіпу IV Красивому, становище тамплієрів у Франції ставало дедалі небезпечнішим.

Історики часто перебільшують розміри багатства тамплієрів. Госпітальєри — їхні постійні суперники (але в битвах із мусульманами — союзники), були, як мінімум, не менш могутніми. Саме у Франції розташовувалися найзначніші маєтки тамплієрів. Філіп IV Красивий, якому рицарі постійно позичали гроші, був зобов’язаний їм життям (під час бунту черні в 1306 р. король знайшов притулок у замку Тампль), у певний момент відчув обтяжливість «вдячності». Маючи поруч таку могутню, абсолютно непідзвітну організацію, навряд чи можна було вважати себе абсолютним володарем. Накласти руку на майно Ордену, але обставити цю нелегку справу так, щоб вона виглядала в очах всіх, як боротьба з гріховністю, ось таке завдання хотів вирішити король Франції, глибоко ображений відмовою капітулу про прийом у «почесні рицарі» товариства. І він з ним блискуче впорався.

Після падіння Акри орден перебирається на Кіпр. Боротьба за Святу Землю забрала у храмовників дуже багато сил; капітул приймає рішення поступово перенести свої справи до Франції. У 1306 році Жак де Молє в супроводі шістдесяти найшанованіших рицарів відправляється на береги Сени. Великий магістр взяв з собою орденську скарбницю (150 тисяч золотих монет і десятки пакунків зі сріблом). У недобру годину поверталися тамплієри — король остаточно підкорив римських пап своїй владі. В 1309 році вже під час процесу над тамплієрами вони перенесли свою резиденцію до Авіньйону — міста-фортеці, що знаходилося в оточенні володінь французької корони. Цікаво, але після загибелі Ордену папство більше не претендувало на панування в світі. Ані імператори, ані королі вже не трепетали перед первосвящениками. «Каносса» залишилася в минулому.

14 вересня 1307 року по всій Франції посадовим особам було розіслано листи за підписом короля з наказом: 13 жовтня, у п’ятницю, розкрити конверт. Філіп IV Красивий наказав заарештувати всіх тамплієрів і конфіскувати їхнє майно. «Зважуючись на подібний акт, який би неминуче приголомшив громадську думку, було потрібно якнайскоріше юридично обґрунтувати його за допомогою вичавлених... свідчень. І заради їх отримання годилося все: обіцянки, загрози, насильство — аби було забезпечено результат», — писав Г.Ч. Лі у дослідженні «Невинність тамплієрів».

З 19 жовтня 1307 року було запущено машину інквізиції: керував процесом хранитель печатки і канцлер королівства Гійом де Ногаре. Його численні помічники займалися фіксуванням зізнань 138 в’язнів, яких утримували в Тамплі — головній резиденції Ордену у Франції. Ще 16 жовтня було розіслано відозви до всіх владик християнського світу, в яких йшлося про причетність тамплієрів до єресі; королів і графів закликали наслідувати приклад французького короля.

Лише чотири тамплієри, не зломлені страшними тортурами, відмовилися визнати свою провину. Офіційне «зізнання» робилося після повернення нещасних із кімнати тортур. Навіть якщо тамплієри відмовлялися від «зізнань», то вони знали, — їх спалять на повільному вогні як затятих єретиків. Тільки в Парижі під тортурами загинули 36 рицарів.

Ось основні злочини (за дослідженням Г.Ч. Лі), в яких звинувачували тамплієрів:

1. Під час прийому новачка в орден наставник заводив його за вівтар або ризницю, показував розп’яття і примушував тричі відректися від Христа і плюнути на хрест.

2. Потім його роздягали, і наставник тричі цілував новачка в пупок, губи та інші місця...

3. Також новачку говорили, що протиприродна похіть не забороняється і віддаватися їй — звичайна справа...

4. Мотузок, що його тамплієри носили день і ніч під сорочкою як символ чистоти і цнотливості, був заздалегідь освячений обв’язуванням навколо ідола у формі людської голови з величезною бородою; цій голові молилися під час капітулів...

5. Священики ордену не освячували хліб причастя під час служіння меси.

Крім того, тамплієрів звинувачували у таємничості їхніх обрядів і церемоній, союзі з сарацинами (про зв’язки тамплієрів та ассасинів — членів ісламського ордена вбивць, а також про те, чи правомірно називати тамплієрів передвісниками масонства, читайте на одній з найближчих сторінок «Історія та «Я»).

Безумовно, загибель ордену викликала почуття радості у багатьох — невразливості та багатству тамплієрів заздрили. Але під час показових процесів прості люди висловлювали сумніви у справедливості страти. Так, королівські хроністи записали: «... страждаючи від болю, вони у своїй погибелі ні за що не побажали що-небудь визнати». Мужньо прийняли смерть і багато рицарів, які було «визнали» під тортурами свою «провину».

Процес тривав з перервами майже сім років. 18 березня 1314 року на спеціальній раді кардинали заслухали Жака де Молє, Гуго де Пейро, Жоффруа де Гонневіля і Жоффруа де Шарне. Папа Климент V остаточно зрадив тамплієрів, підписавши вирок еліті храмовників: довічне ув’язнення в особливо суворих умовах. Один з учасників ради так описав її хід: «...Коли кардинали вже вважали справу закритою, абсолютно несподівано двоє із засуджених, а саме Великий Магістр (Ж. де Молє — С.М. ) і пріор Нормандії (Ж. де Шарне — С.М. ), виступили із самозахистом, що приголомшив усіх, звертаючись до кардинала, який щойно прочитав проповідь, і до архієпископа Санського і відреклися від своїх свідчень, зроблених раніше, а також від усього того, в чому будь-коли зізнавалися». (Є. Жаринов. «Жак де Молі»). Великий магістр, звернувшись до ради, відзначив ту величезну роль, що відіграли тамплієри у боротьбі з сарацинами: «Вони, а не ви страждали від голоду, хвороб і від пекучого сонця... Але ви забули, що ваш суд не єдиний. І тому я заявляю, що король Франції Філіп Красивий і папа Климент V з’являться разом зі мною на іншому Суді. І Господь покличе їх до себе впродовж 12 місяців, що закінчаться з моменту нашої страти».

Страчені як єретики, що не розкаялися, того ж вечора, 18 березня 1314 року, де Молє та де Шарне забрали із собою в могилу чимало таємниць. Архіви Ордену таємниче зникли, як і майже все золото та срібло... Не розгадана й таємниця зв’язків рицарів з американським континентом, куди нібито відправилися з порту-фортеці Ла-Рошель кораблі зі скарбами тамплієрів. Викликає безліч запитань вражаючий зв’язок між тамплієрами та православними християнами — своєрідні «переклички» є і в середньовічному живописі, і в іконографії, і в спільному для них культі поклоніння Божій Матері. Але це теми для окремих статей.

У романі «Залізний король» письменник М. Дрюон, який користувався серйозними історичними документами, наводить останні слова Великого магістра, що він їх промовив на вогнищі: «... папа Климент... рицар Гійом де Ногаре, король Філіп... не мине й року, як я покличу Вас на суд Божий і буде вам справедлива кара! Прокляття! Прокляття на ваш рід до тринадцятого коліна!..».

Пророцтво збулося з магічною точністю. Папа Климент V помер вже 20 квітня 1314 року. Філіп IV Красивий у віці 46 років 29 листопада 1314 року сконав від вельми загадкової хвороби. Його сини, що по черзі вступали на престол, Людовик X Сварливий, Філіп V Довгий і Карл IV Красивий, наче опинилися під «прицілом» Ордену. У 1328 році, тобто через 15 років, перервалася династія Капетингів. Саме цей факт призвів до руйнівної, згубної як для Франції, так і для Англії, Столітньої війні (1337—1453). Від страшного отруєння, ще до смерті свого сюзерена, помер Гійом де Ногаре, таємний послідовник катарів, який вважав, що знищення Ордену є його помстою християнській церкві. А майже п’ять століть по тому похмура будівля Тампля стане останнім притулком Бурбонської гілки Капетингів — короля Людовика XVI та його сім’ї...

0

2

Орден Тамплиеров
(Pauperurum Commilitonum Christi Templiqne Solamoniaci)
(Краткий исторический очерк)
Эта военно-монашеская организация известна у нас под несколькими названиями:
-Орден бедных рыцарей Иисуса из Храма Соломона;
-Орден бедных братьев Иерусалимского Храма;
-Орден тамплиеров;
-Орден храмовников.

На французском языке также несколько названий этой организации:
-de Templiers;
-Chevaliers du Temple;
-L`Ordre des Tampliers;
-L`Ordre du Temple.

На английском : Knights Templas.

На итальянском: Les Gardines du Temple.

На немецком: Der Templer;
                      Des Templeherrenordens;
                      Des Ordens der Tempelherren.

Официальное наименованиие этого Ордена на латинском языке, которое ему было дано Римским Папой при учреждении -
Pauperurum Commilitonum Christi Templiqne Solamoniaci.

Руководителями Ордена (Великими Магистрами) в различное время являлись (всего их было 22):
1. Гуго де Пейн (Gugo de Payens) с 1119 по 24 мая 1136;
2. Робер де Краон с июня 1136 по февраль 1149;
3. Эврар де Бар с марта 1149 по май 1150;
4. Бернар де Тремеле (de Tramelay) с июня 1151 по 16 августа 1153;
5. Андре де Монбар 1153-1156;
6. Бертран де Бланфор с 22 октября 1156 по 1169 ;
7.Филипп де Милли с 1169 по 1170;
8. Одон де Сант-Аман (Eude de Saint-Amand) с 16 апреля 1170 по 1180;
9. Арно де Ла Тур с 3 января 1180 по 30 сентября 1184;
10. Жерар де Ридфор с октября 1184 по 4 октября 1189;
11. Роберт де Сабле с 1189 по 1193;
12. Жильбер Эраль с 1193 по 1201 ;
13. Филипп де Плессье с 1201 по 9 ноября 1209;
14. Гийом Шартский с 1209 по 26 августа 1219;
15. Пере де Монтегаудо с 1219 по 1232;
16 Арман Перигорский с 1232 по 17 октября 1244;
17. Гийом де Соннак с 1244 по 1250;
18. Рено де Вишье с 1250 по 1256 ;
19. Тома Беро с 1256 по 25 марта 1273;
20. Гийом де Боже (Guichard de Beaujeu) 13 мая 1273 по 1291;
21.Тибо Години (Thobaut Gaudini) с 1291 по 1298;
22. Жак де Моле с1298 по 6 мая 1312.

В 1118 (1119?) году в  период между Первым и Вторым Крестовыми походами   французские рыцари Гюг де Пайен (Gugo de Payens) и Жофруа де Сен-Оме, и еще семь других французских рыцарей (Андре де Монбар, Гундомар, Ролан, Жоффрей Бизо, Пэйн де Мондезир, Аршамбо де Сент-Эйнан)   взяли на себя заботу о защите дороги, ведущей от побережья Средиземного моря к Иерусалиму, от разбойников и грабителей. Предполагалось в первую очередь защищать христианских паломников, прибывших в Святую Землю поклониться христианским святыням в Иерусалиме. Король Иерусалима Болдуин отвел им под резиденцию часть своего замка Тампля (Temple), построенного на месте деревнего иудейского храма Соломона. Эта группа рыцарей объединилась в военно-монашеский Орден под названием "Бедные рыцари Иисуса из Храма Соломона" ( по другим источникам "Бедные братья Иерусалимского Храма"), однако их в обиходе  стали именовать по месту резиденции тамплиерами или рыцарями Храма или храмовниками.

Вступая в Орден рыцари одновременно становились монахами, т.е. принимали монашеские обеты послушания (покорности), бедности и безбрачия. Устав тамплиеров, как утверждается, был разработан самим св.Бернаром и утвержден на церковном Соборе во французском городе Труа   Римским папой Евгением III в 1128 году. Основой Устава храмовников послужил устав монашеского Ордена цистерианцев (не военно-монашеского, а просто католического монашеского), самого строгого и жесткого устава.

Рыцарь, вступая в Орден тамплиеров отрекался не только от всей мирской жизни, но и от родственников. Его пищей должны были служить лишь хлеб и вода. Возбранялись мясо, молоко, овощи, фрукты, вино. Одежда лишь самая простая. Если после смерти рыцаря-монаха в его вещах обнаруживались золотые или серебряные изделия, или деньги, то он терял право на похороны на освященной земле (кладбище), а если это обнаруживалось уже после похорон, то тело надлежало извлечь из могилы и бросить на съедение псам.

На деле оказалось, что эти требования для публики. Тамплиеры прославились самыми жадными относительно военной добычи, чувственных развлечений и винопития, не стесняясь убивать и грабить кого угодно, включая и единоверцев. Это хорошо описано в романе В.Скотта "Айвенго". Хоть это и художественное произведение, но исторические хроники подтверждают этот стиль поведения храмовников в Англии.

Члены Ордена тамплиеров делились на три сословия:
-рыцари;
-священики;
-сержанты (служители, пажи, оруженосцы, прислуга, солдаты, охранники и т.п.).

В отличие от, скажем Тевтонского Ордена, монашеские обеты у тамплеров принимали все сословия и все строгости Устава относились ко всем членам Ордена.

Отличительными знаками Ордена тамплиеров были белый плащ-мантия для рыцарей и коричневый для сержантов с алым восьмиконечным крестом (известен еще как "мальтийский крест"),  боевым выкриком: "Босеан", флагом (штандартом) черно-белое полотнище с девизом "Non nobis Domine" ( это начальные слова 9 стиха псалома 113 "Non nobis Domine, non nobis, sed nomini tuo da gloriam... - не нам, Господи, не нам, но имени твоему дай славу...); гербом Ордена стало изображение двух рыцарей, едущих на одном коне (символ бедности тамплиеров).
По некоторым источникам у сержантов изображение креста было неполным и он имел вид буквы "Т".

От автора. Не стоит полагать, что белый плащ с красным крестом  был чем-то вроде униформы тамплиеров и они все дружно одевались одинаково, как современные офицеры или солдаты. Покрой, фасон, размеры и местоположение креста - все это определялось самим рыцарем. Вполне достаточно было иметь плащ белым вообще и иметь на одежде  красный восьмиконечный крест. Вообще, у крестоносцев (не только тамплиеров) было принято носить крест на груди, отправляясь в крестовый поход, и на спине при возвращении из похода.

Рыцарями Ордена могли стать только французы (позднее и англичане) благородного происхождения. Только они могли занимать высшие руководящие должности (великий магистр, магистры владений, капитульеры, каштеляны, драпиеры и т.п.). Впрочем, относительно национальности соблюдалось это не слишком строго. Среди рыцарей встречаются и итальянцы, испанцы, фламандцы.

Сержантами Ордена могли стать как богатые горожане ( занимали должности оруженосцев. счетоводов, управителей, кладовщиков, пажей  и   т.п.), так и простые люди ( охранники, солдаты. прислуга).

Священиками Ордена могли стать священики католической церкви, однако, вступая в Орден, такой священик становился членом Ордена и подчинялся только магистру Ордена и его высшим сановникам. Епископы католической церкви и даже сам Папа теряли над ними власть. Священики выполняли духовные обязанности в Ордене, хотя и рыцари Ордена были наделены правами духовников. Любой член Ордена мог отправлять свои религиозные обязанности только перед орденскими священиками (исповедь,причастие и т.п.).

Трудно теперь выяснить чем Орден тамплиеров завоевал себе очень быстро огромную популярность, но буквально в течение нескольких лет в его рядах насчитывалось уже более 300 только рыцарей, среди которых оказалось немало принцев, герцогов.

Возможно, принадлежность к Ордену обеспечивала его членам личную безопасность и физическую защиту их самих, родных и имущества от произвола соседних князей, королей и других крупных феодалов, особенно в период отстутствия рыцаря в своем имении (участие в крестовом походе), позволяла поправить свои финансовые дела за счет добычи от крестового похода. Ведь не стоит забывать, что в те времена Закон так мало значил. Прав был тот, кто сильнее. А обидеть члена Ордена, означало обидеть весь Орден.

Хотя Орден был провозглашен нищенствующим, но богатство его стремительно росло. Феодалы разных стран дарили Ордену поместья, села, города, замки, церкви, монастыри, налоги и подати от которых стекались в кассу Ордена. Уже в 1133 году бездетный  король испанской провинции  Арагона Алонсо I, который также владел Наваррой и Кастилией, умирая завещал все свои владения орденам тамплиеров и госпитальеров. Хотя это завещание не было исполнено, но восшедший на арагноский престол Рамиро эль Монхе откупился от орденов очень крупными подаяниями. Французский король Филипп I Август дарит в 1222 году Ордену огромную по тем временам сумму в 52 тысячи золотых.

Однако, как доказывают многие историки, истинной основой богатств Ордена явились не военная добыча и пожертвования, а активная ростовщическая деятельность, фактически, создание банковской системы Европы. Когда евреи, признаваемые сегодня основателями современной банковской системы еще не поднимались выше уличных менял, тамплиеры уже располагали развитой системой кредитования, векселирования, денежные операции велись не только с помощью золота, но и ценных бумаг.

В 1147 году начинается Второй Крестовый поход. Составилось две армии - немецкая и французская.. Последняя двигалась через Смирну, Эфес и Лаодикию. Небольшой отряд тамплиеров, находившихся при войске, прекрасно обученных и дисциплинированных, хорошо ориентировавшихся на местности неоднократно выручал предволителя армии французского короля Людовика VII, организуя охранение, правильное построение колонны и намечая места отдыха и привалов. Это обеспечило французам возможность благополучно добраться до порта Аталии. Нехватка кораблей для переправы в Палестину привела к тому, что морским путем туда смогли отправиться только рыцари, а пошедшие сухим путем оруженосцы, пехота крестоносцев все погибли. К 1148 году в Палестине собрались лишь остатки двух армий крестоносцев - немецкая во главе с королем Германии Конрадом и французсская во главе с Людовиком VII.

Тамплиеры убедили обеих королей идти завоевывать Дамасск. Взять Дамасск не удалось. Вскоре стало известно, что к городу движется большое мусульманское войско во главе с Атабеком и крестоносцы были вынуждены вернуться в Европу.

Хотя Второй Крестовый поход закончился полным провалом, но заслуга тамплиеров в том, что крестоносцам вообще удалось дойти до Дамасска и не погибнуть полностью еще на полпути.

В довольно таки продолжительный   полувековой промежуток времени между окончанием второго Крестового похода (1148) и началом третьего Крестового похода (1189) история северной Африки богата событиями борьбы между христианами и мусульманами. Здесь было все - и свирепая жестокость и тех и других, и заключения союзов, и предательство и успешные штурмы городов как с одной стороны, так и с другой. Во всех этих событиях тамплиеры принимают самое активное участие, стремясь как к насаждению христианства в святой Земле, так и к своему собственному укреплению. В 1177 тамплиеры участвуют в битве при Аскалоне и вносят существенный вклад в победу христиан; в 1179 на берегу реки Иордан они терпят поражение от Саладина и заключают с ним перемирие.

В 1187 году Саладин вторгается в Иерусалимское королевство и осаждает Тивериаду. Он захватывает город и в плен попадает немало тамплиеров во главе со своим великим магистром Жераром де Ридфором. Некоторые исторические источники утверждают, что великий магистр купил себе жизнь принятием ислама и согласием на казнь всех тамплиеров, взятых в плен вместе с ним. Чтобы там ни было, но из всех тамплиеров, взятых в плен в Тивериаде в живых оставлен был только он.

В течение нескольких недель все крепости королевства пали. Затем наступила очередь и самого Иерусалима и Тира. Тампль - штаб квартира тамплиеров также оказывается в руках Саладина.

В 1189 году начинается Третий Крестовый поход. К   1191 году после двухлетней осады крестоносцам удается овладеть крепостью Сен-Жан д`Акр (Акра). Тамплиеры, принимавшие активное участие в осаде крепости размещают в городе свой Тампль ( так традиционно уже называется штаб-квартира Ордена).

15 июля 1199 года, т.е. в самом начале Четвертого Крестового похода крестоносцам удается вновь овладеть Иерусалимом. Тамплиеры учиняют зверскую резню мусульман у стен своего старого Тампля. Как отмечал один из магистров Ордена тамплиеров в письме папе Римскому "...знайте, что в портике Храма Соломонова и в самом Храме наши люди проезжали верхом сквозь нечистую кровь сарацин, которая доходила лошадям до колен". Историки того времени пишут, что в Иерусалиме во время резни крестоносцы уничтожили более 30 тысяч мусульман и иудеев.

В октябре 1240 года брат английского короля Генриха III Ричард Корнуоллл сумел поссорить и натравить друг на друга мусульман Египта и Дамаска после чего в мае 1241 года добивается заключения мирного договора с египтянами, по которому крестоносцы получили большую часть Палестины, включая Иерусалим. Ему удалось бескровно одержать крупнейшую по тому времени победу. В это время тамплиеры, предав общее дело крестоносцев, вступают в сговор с дамасцами и совместно с ними нападают на войска египетского султана Аюба. Более того, они нападают на силы Ордена госпитальеров, выбивают из Акры тевтонских рыцарей и берут в плен часть   госпитальеров, оказавшихся в Акре. Тамплиеры по отношению к своим собратьям ведут себя крайне жестоко, не позволяя последним даже похоронить своих павших.

Вскоре султан Египта Аюба, вступив в союз с хорезмийцами, вытесненными татаро-монголами   со своих земель восточнее Каспийского моря (Согдианы(?)), поднимает мусульман на священную войну со всеми христианами. В середине июля он осаждает Иерусалим и через шесть недель  овладевает городом, учинив там резню, не уступавшую по масштабам, резне устроенной тамплиерами в 1199 году. В 1243 году в битве при Газе  египтяне в союзе с хорезмийцами наносят жестокое поражение объединеным силам крестоносцев. С поля боя живыми выбрались 33 тамплиера, 26 госпитальеров и трое тевтонов.

Таким образом, предательство тамплиеров в 1241 году привело к коренному перелому в многолетней   борьбе христиан и мусульман за Святую Землю в пользу мусульман. Последующие Крестовые Походы, несмотря на то, что крестоносцам порой удавались отдельные победы, сколько нибудь заметных положительных результатов уже не давали. Седьмой Крестовый поход (1248-1254) закончился сокрушительным поражением, причем тамплиеры и здесь проявили себя не лучшим образом. Их участие в походе ограничилось предоставлением денег для выкупа, попавшего в плен французского короля Людовика IX.  Зато тамплиеры отличились в присвоении  имущества, убегавших от преследования мусульманами европейских колонистов, междуусобными стычками с рыцарями госпитальерами.

В 1270 году французский король Людовик IX начинает Восьмой (последний) Крестовый поход, закончившийся полным провалом. В последующие двадцать лет египетские султаны город за городом отнимают у христиан - Арсуф 1265, Яффа и Антиохия (1268), крепость госпитальеров Маркаб (1285), Триполи (1289). Затем настала очередь Иерусалима.

В конце 1290 года мусульмане подступили к Акре, в которой в это время находился Тампль храмовников. Обороной Акры руководил великий магистр ордена Гишар де Божо. Гарнизон насчитывал 15 тыс. чел, включая 900 рыцарей тамплиеров и госпитальеров. После шести месяцев осады, мусульманам с помощью стенобитной машины удалось обрушить одну из башен крепости. Видя неминуемое поражение около четверти гарнизона, в основном госпитальеры,   пошли на прорыв и и удачно совершив посадку на корабли, бежали на остров Кипр. 18 мая 1291 мусульмане ворвались внутрь крепости. В ходе боя уже внутри крепости пали около 300 рыцарей тамплиеров во главе с великим магистром де Божо. Остальным (несколько сотен)  удалось укрыться в Тампле. После нескольких дней переговоров, в ходе которых тамплиеры обманом заманили в Тампль около 300 мусульман и затем всех их перебили, султан  Амелик Азашраф сын умершего   в начале похода 19 ноября 1290г. султана Калавуна  приказал подвести под Тампль мину. Как пишет историк Д.Легман :

"Утром... султан, отчаявшись взять Тампль приступом, отдал приказ о его разрушении. Под фундамент был сделан подкоп, и башню подперли деревянными стойками. После этих приготовлений подпорки подожгли. Когда пламя ослабило опоры, башня со страшным треском обрушилась и все тамплиеры погибли под обломками либо сгорели в огне"

От автора.Очень сомнительно, что эта огромная по объему работа была проделана в течение 1-2 дней. Ведь Тампль большое сооружение, в котором укрылось несколько сот человек. По меньшей мере на это потребовалось 2-4 месяца. Вероятнее всего, эта мина подводилась мусульманами в течение всего времени осады

Однако, некоторые источники утверждают, что в ночь накануне гибели Тампля 11 храмовников через тайный ход покинули Тампль, погрузились на поджидавший их корабль и отплыли на Кипр, увозя с собой все сокровища Ордена тамплиеров. Имена их стерла история, кроме одного - Тибо Години. избранного в том же году на Кипре Великим магистром Ордена.

В 1298 году мантию Великого магистра надевает последний предводитель Ордена Тамплиеров Жак де Моле, бывший до того Великим приором Англии (наместником Ордена в Англии). Обстановка вокруг Ордена к тому времени складывалась неблагоприятная. С отказом от идеи Крестовых Походов выхолащивается и   смысл существования военно-монашеских орденов. Тевтонам удалось найти поле деятельности для своего Ордена и обеспечить себе активное место в военно-политической жизни еще на полтора-два века. Они перебрались в Европу и занялись  приобщением к европейской цивилизации с помощью креста и меча племен пруссов, литовцев, живших на юго-восточном побережье Балтийского моря. Тамплиерам не повезло. После падения Акры им на Святой Земле уже не было места и они размещают свой Тампль на Кипре, этом убежище всех христиан, бежавших из Палестины и не очень ожидаемых у себя дома в Европе.

Жак де Моле, понимая, что только военные победы и возврат на Святую Землю могут спасти Орден и продлить его существование, идет на отчаянный шаг - только силами тамплиеров предпринимает крестовый поход и в 1299 году берет штурмом Иерусалим. Но удержать город тамплиеры не смогли и уже в 1300 году им приходится вновь оставитьПалестину, уже навсегда.

Орден быстро опускается до уровня наемного войска и разбойников. В 1306 году брат французского короля Филиппа IV (Красивого) Карл де Валуа, желая подарить своей жене титул императрицы   Константинопольской, организует крестовый поход против греческой церкви, освободившейся уже тогда от власти Рима. Папа Клемент V побуждает неаполитанского короля Карла II, объединившись с тамплиерами начать военные действия против греческого короля Андроника II. Тамплиер Роже (Roger), командуя флотом, высаживается на берег и берет штурмом Фесалоники, но затем вместо того, чтобы атаковать силы Андроника, поворачивает вдоль побережья и опустошает Фракию и Морею, находившиеся под властью греческих принцев, которые исповедовали католицизм.

Орден после этого похода получает богатую добычу, но возбуждает против себя враждебность европейских монархов. Иметь вблизи себя мощную организованную  военную силу (по оценкам историков Орден в то время имел до 15 тыс. рыцарей, сержантов и священиков) и к тому же неуправляемую, самовольную и агрессивную никто  не хотел. Казавшиеся несметными, богатства Ордена и их обширые владения, разбросанные по всей Европе также приносившие немалые доходы, возбуждали алчность светских владык.

Рыцарские ордена, в начале эпохи крестовых походов  активно поддерживались Римскими Папами, т.к. последние полагали в их лице  иметь свою собственную военную силу, которая может обеспечивать папскому престолу кроме духовной еще и светскую власть над европейскими монархами. Отсюда и столь большая автономизация рыцарских орденов, их полная независимость не только от светских монархов, но даже и от церковников (в ряде стран католические   епископы и аббаты тогда находились в большей зависимости от местных феодалов, нежели от Рима). Однако автономизация рыцарских орденов сыграла и с папским престолом злую шутку. Великие магистры стали чувствовать себя независимыми и от Рима. Поэтому, когда светские монархи задумали уничтожить Орден тамплиеров, Папа Римский Климент V был всецело на стороне французского короля Филиппа Красивого. Впрочем, он и вообще находился тогда в полной зависимости от короля. Даже папский престол в 1309 году был перенесен из Рима в Авиньон

Французский король Филипп IV, испытывавший острую нужду в деньгах и с трудом удерживавшийся на троне из-за постоянных финансовых столкновений с французскими купцами, дворянами   и даже простым людом (парижский мятеж под руководством Куртиля Барбета в июне 1306г.) предлагает Великому магистру Жаку де Мале перенести резиденцию Ордена с Кипра в Париж, мотивируя это якобы организацией нового крестового похода, планами объединения Ордена госпитальеров с тамплиерами под эгидой последних.

Сейчас уже невозможно выяснить, верил ли де Моле в эти намерения или же  полагал, что Филипп хочет использовать Орден против без конца восcтающих против короля французов. Однако, дальнейшее пребывание на Кипре было бесперспективно, а Франция сулила возможность стать владением Ордена, тем более, что большая часть южной Франции представляла собой сплошные владения Ордена тамплиеров

Сохраняя на Кипре свою основную резиденцию Тампль, де Моле строит новый Тампль в Париже, создавая его в виде мощного фортификационного сооружения.

Осенью 1306 года де Моле в сопровождении 60 рыцарей, загрузив 12 лошадей золотом (едва ли не весь золотой запас Ордена) отправляется в Париж. Зимой 1307 года де Моле уже в Париже. Однако он не знает, что заговор против Ордена зреет с 1305 года. Уже составлено обвинительное заключение и отослано Римскому Папе. Уже согласованы планы инквизиции во Франции, Англии, Италии, Кипре и других странах по одновременному аресту всех тамплиеров.

В начале октября 1307 года во все города Франции были разосланы запечатанные приказы короля с пометкой "вскрыть 12 октября". 13 октября 1307 года одновременно по всей Франции были арестованы и заключены в тюрьмы около 5 тыс. тамплиеров. В других странах произошло то же самое, хотя и не сразу и не столь решительно. Арестованы во Франции были абсолютно все тамплиеры - от великого магистра до последнего слуги. Полагают, что не более одной-двух сотен тамплиеров сумели скрыться. Блестяще задуманная   полицейская операция удалась полностью, хотя в те времена полиции и не существовало.

В Англии же король Эдуард II  долго противился аресту тамплиеров. В декабре он пишет папе Клементу V  что в Англии репутация Ордена безупречна и что причиной столь тяжких обвинений является скорее всего алчность короля Франции. Однако влияние Папы в Англии было слишком велико и Эдуард 10 января 1308 года отдает приказ об аресте тамплиеров. Однако  выполнение приказа шло неспешно и халатно. Известно, что в январе 1311 года шериф Йорка получил выговор от короля за то, что десятки тамплиеров до сих пор проживают в городах.

В Германии король Генрих ограничился тем, что объявил Орден распущенным, однако еще и в 1318 году госпитальеры жаловались Папе, что хотя Орден и распущен, но тамплиеры продолжают владеть своим имуществом и проживать в замках.

В Италии приказ папы об аресте тамплиеров был выполнен быстро и неукоснительно.

Однако, Ордену был нанесен сокрушительный удар и фактически 13 октября 1307 года Орден тамплиеров прекратил свое существование. Во всяком случае, как организованная сила, как дееспособная организация. Хотя  маршал Ордена, драпиер и казначей были арестованы на Кипре только 27 мая 1308 года, но судебный процесс против тамплиеров уже шел вовсю и эти последние высшие сановники Ордена просто ожидали своей участи.

Истинные причины разгрома Ордена ясны из вышеизложенного. Однако, как это всегда водится, Ордену были инквизицией предъявлены обинения, скажем так, формальные, хотя очевидно многие из обвинений и не беспочвенные.

Прежде всего, высшим руководителям Ордена были предъявлены обвинения в ереси и святотатстве. Самым существенным было обвинение в том, что в Ордене господствовала не христианская религия, а смесь ислама и идолопоклонства. Многие тамплиеры признавались под пыткой в том, что они плевали и мочились на крест. Ряд обычаев, норм и правил поведения, одежд были заимствованы   тамплиерами явно из мусульманского мира. По современным меркам это вполне понятно -люди, проведя много лет в  иной среде, так или иначе перенимают что-то.  Вместе с тем, есть свидетельства того, что великий магистр Жерар де Ридфор потерпев поражение в битве при Хиттине в 1187 году, попал в плен со всеми своими рыцарями и был отпущен  Саладином после того, как он принял ислам. Возможно, что определенное влияние ислама на тамплиеров действительно имелось. Ведь мусульманский мир того времени по ряду параметров был более цивилизован, нежели христианский. А рыцари-монахи того времени не очень то были сведущи в науках и грамоте. Высокие познания мусульман в математике,  астрономии, географии и многих других науках и ремеслах могли произвести большое впечатление на тамплиеров и вполне возможно смешение внутри Ордена элементов христианства и ислама. Нельзя забывать, что орденские священики не были связаны с   католической церковью и не находились под ее непосредственным надсмотром и влиянием, т.к. они починялись лишь непосредственно Папе, т.е. фактически варились в собственном соку.

Среди многих пунктов обвинения (всего  пунктов обвинения 172) было обвинение в гомосексуализме многих тамплиеров.

От автора. Вот откуда  происходит этот способ надежно очернить, опозорить, вымазать грязью любого человека (политического деятеля, военачальника), организацию, учреждение. Хотя, читая Библию, неоднократно натыкаешься на места, убеждающие в том, что в древности этот грязный порок был очень распространен. Настолько распространен, что потребовалось неоднократное его осуждение в   Святой Книге, чтобы в христианском мире к нему стали относиться, как к одному из самых тяжких грехов. Вполне вероятно, что тамплиеры и грешили этим способом, но не более, чем их обвинители. Да и современность показывает, что чаще всего обвинения в гомосексуализме беспочвенны и что это порок более всего распространен в сообществах (церковь, артистическая, писательская, поэтическая  и журналистская среда), из уст которых чаще всего и бросаются обвинения в адрес других людей, организаций.

Большинство признаний было вырвано под пыткой. Достаточно сказать, что из 140 арестованных в Париже тамплиеров в период с 18 октября по 24 ноября 1307 года умерло под пытками 36.

Юридически Орден Тамплиеров прекратил свое существование на основании булл Папы Римского Клемента V от 22 марта 1312 года (Vox clamsntis), 2 мая 1312 года (Ad providam) и 6 мая 1312 года (Considerantes dudum). С точки зрения современного права это законные распоряжения, т.к. и создан Орден был также буллой Папы Римского.

Последний Великий Магистр ордена Тамплиеров Жак де Моле был признан виновным в предъявленных ему обвинениях, приговорен к смерти и сожжен на костре в 1314 году в Париже.

Так заканчивается  двухсотлетняя история одного из трех  наиболе известных и оставивших заметный след в истории средневековья военно-монашеских организаций эпохи крестовых походов. С началом крестовых походов эти Ордена родились, расцветали, были детищем эпохи и с ее окончанием    сошли с политической арены. Тамплиеры сошли с арены с шумом, оставив после себя множество легенд; госпитальеры долго пытались найти свое место в политической мозаике последующих веков (еще российский император Павел I  номинально был избран Великим Магистром этого Ордена) и их бледная тень под названием Мальтийского Ордена существует и сегодня. Дольше других на поверхности   удерживались тевтоны. Только к середине XVI века начинается закат Тевтонского Ордена. Он существует и поныне и под своим же названием, но это уже просто общественная больничная благотворительная организация.

Вокруг имени тамплиеров к веку XIX стало накапливаться немало мифов и легенд мистического толка. Особенно в это преуспели борзописцы, делавшие сенсации вокруг новомодного тогда течения франк-массонов. Массоны и сами были склонны к мистицизму и любили намекать, что Орден тамплиеров не прекратил своего существования в 1312 году, а ушел (говоря современным языком) в подополье, и что    франк-массоны прямые продолжатели и наследники дела тамплиеров (какого дела, и в чем его суть?). В середине XX века ряд шарлатанов от литературы использовали "тайны тамплиеров" как основу для написания романов с мистическим или полумистическим привкусом. Однако все гораздо прозаичнее и проще. Орден тамплиеров существовал и был разгромлен, был и умер. Вот и все.  Все остальное от лукавого,  точно также, как и новый российский миф о золоте партии.

http://army.armor.kiev.ua/hist/orden-tamplier-1-1.gif

0

3

Тамплієри володіли секретами ядерного синтезу

Джерело/автор: forUm

Казкові золоті монети, які перетворюються на глиняне череп’я або зникають наступного дня, існували насправді.


Алхімія таки добилась результатів у виробництві золота з неблагородних металів. «Чорнокнижники» ордена тамплієрів відкрили метод ядерного синтезу і могли отримує ізотопи золота. До таких висновків прийшли учені, дослідивши ливонські замки в Латвії.

Таємниці рицарських орденів давно розбурхують розум різних шукачів скарбів. Але скарби тамплієрів дотепер залишаються найбільшою загадкою. Та й не випадково. У ті далекі часи, коли орден спорудив близько тисячі замків по всій Європі та виділяв щедрі кредити практично всім монархіям, основним платіжним засобом було срібло, і такої кількості золота, яке було у тамплієрів, не могло існувати фізично. Ця теза навела дослідників до гадки про алхімію і до припущень про те, що тамплієри володіли методом на зразок ядерного синтезу. Науці відомо, що ізотопи золота можна отримати з іридію, платини, талія. А якщо використовувати при цьому ртуть, то через якийсь час такий скарб просто витече крізь пальці, передає «Утро.ru».

У ті часи чернечі і рицарські ордени не мали права чеканити власні гроші, тому тамплієри фактично підробляли монети європейських монархій. Можливо, саме це і стало причиною заборони ордена, якого було розігнано французьким королем Пилипом Красивим у 1307 р. і видушено мусульманами з Єрусалиму, що ми могли спостерігати у фільмі «Царство небесне». Після цих подій лицарі зі всім своїм золотом і секретами перебралися до Прибалтики. До речі, «Царство небесне на землі», свій найграндіозніший проект, тамплієрам вдалося здійснити саме тут. Церковна держава, основа цієї утопії, проіснувала в Лівонії з кінця XII до середини XVI століть.

З тих пір від тамплієрів залишилися тільки замки і таємниці, якими дуже цікавився багато хто. Особливо активно золото в Латвії і Естонії шукали гітлерівці. Верховний нагляд за пошуками скарбів здійснював Альфред Розенберг, який, крім того, шукав меч-кладенец в Карелії. Проте, в 1942 р. програма була швидко згорнута і дослідження припинилися. Учені вважають, що припинення досліджень свідчить про те, що фашисти все-таки знайшли загадкове золото. На питання, де воно зараз, відповіді немає. Швидше за все разом з хранителем фашистської каси Борманом відправилося до Аргентини, де і загубилося.

У лукові – скарби тамплієрів?
18 березня 1314 р. у Парижі, на острові Євреїв, який омивають води річки Сена, спалили останнього керівника Ордену тамплієрів. Великий магістр Жак де Моле віддав Богові душу, програвши майже семирічне протиборство могутній королівській владі та папському престолові.
Переповідають, що коли Жака де Моле вже нищили ненаситні язики вогню, він прокляв Папу Климента V і короля Філіпа IV, пригрозивши першому Божою карою упродовж 40 днів, а другому – протягом року. І дійсно – Папа Римський заразився на дизентерію і помер у муках, а не минуло й 12 місяців, як король пішов у небуття за загадкових обставин…

Через морок століть, одначе, таємничий і могутній Орден тамплієрів проступає прямо перед нами з усією виразністю, адже львівсь¬кий історик Борис Возницький знайшов у смт Луків Турійського р-ну кілька каменів, котрі дозволили йому заявити: саме у цьому невеликому волинському містечку в 1239 р. поселилися рицарі, які активно співпрацювали з королем Данилом Галицьким!

Відтак, Волинь і її невеличкий Луків невдовзі може стати справжньою Меккою не тільки для нинішніх послідовників учення Ордену тамплієрів, а й для величезної армії туристів, які, будемо сподіватися, ще до 2012 р. охоче звернуть на трасі Ягодин-Ковель у напрямку Лукова, щоб помилуватися не лише вцілілими архітектурними формами древньої церкви і костелу, а й зазирнути в відділення тубдиспансеру, де, за переконанням пана Возницького, і стояв колись дерев’яний замок тамплієрів.

Взагалі, якби не сенсаційна заява львівського історика, який віднайшов дані про луківське місце розташування рицарського замку в книзі англійського дослідника Фалена Ніколсона, то ми про цей християнський орден говорили б мало. А так виникає необхідність поринути в історично-довідкову літературу. Хоча б тому, що нинішній герб Волині дуже схожий на тамплієрські штандарти: лише наш білий хрест знаходиться на малиновому тлі, а червоний тамплієрський – на білому… Отож, “Бідні Брати-Воїни Христа та Соломонового Храма” (лат. pauperes commilitones Christi Templique Solomonici), більше відомі як лицарський Орден тамплієрів, є одним із найвідоміших християнських військових орденів. “Вікіпедія” також свідчить, що він існував протягом приблизно двох століть. Орден було засновано після першого хрестового походу (1096) для забезпечення безпеки великої кількості пілігримів із Європи, котрі йшли до Єрусалиму після його завоювання. Варто відзначити, що тамплієри в незвичний для того часу спосіб поєднували чернецтво із військовою справою та були першими воїнами-монахами в Західному Світі. Члени цього ордену відігравали провідну роль у багатьох битвах хрестових походів, а його фінансова інфраструктура вперше містила елементи, які використовуються в сучасній банківській справі. Кількість членів ордену та його вплив поширювався по всій Європі аж до часів французького короля Філіпа IV (Філіпа Прекрасного), за наказом якого багатьох членів ордену було закатовано та спалено за „єресь”. Під тиском Філіпа Папа Климент V розпустив орден на самому початку 14 століття.

Але розгром тамплієрського війська відбувся згодом. А 1119 р. в Єрусалимі невеликою групою рицарів на чолі з Гуґо де Пейном після першого хрестового походу було вирішено: потрібен новий орден. У Палестині тоді виникло християнське Єрусалимське королівство, яке з усіх боків оточували ворожі мусульманські країни. Тамплієри оголосили своїм обов’язком захист християнських паломників, котрі прибували вклонитися святим місцям.

Католицька церква надала тамплієрам усі можливі привілеї. Їхні храми мали право притулку і могли здійснювати фінансові операції. Причому цілком відкрито — інші церковні ордени давали гроші в ріст тільки через посередників. Таку поступливість католицької церкви, як вважає Петро Коломеєць із “Газети по-українськи”, іноді пояснюють тим, що тамплієри постійно шантажували Папу, бо нібито володіли Священним Ґраалем. Чашу, з якої, за легендою, Христос та апостоли причащалися під час Тайної Вечері, рицарі знайшли в якійсь криївці під час розкопок у Палестині. Хто володів реліквією, той буцімто отримував відпущення гріхів і вічне життя. Насправді ж, вважає англієць Г. Ч. Лі, тамплієри стали улюбленцями папського престолу тому, що той ”хотів зробити із рицарів військо, залежне тільки від Риму, слухняне знаряддя для поширення папського впливу”.

Оскільки плащі тамп¬лієрів одягали вихідці з найбільш родовитої знаті Європи, а монархи та великі феодали охоче жертвували орденові землі, то невдовзі орден отримав можливість побудувати по всьому світові безліч замків! І один із них, виявляється, був у Лукові! На своїх ділянках рицарі будували замки й дороги. Із тамплієрами пов’язують появу готичного стилю, що за кілька століть змінив архітектурне обличчя Європи. Наприкінці ХIII ст. воїни-ченці мали вже 9 тис. замків. Молодший за чином в ордені беззаперечно підкорювався старшому. Великому магістрові належала абсолютна влада.

Тож коли відбулася ліквідація останнього Великого магістра ордену, особливий інтерес у його ворогів викликали величезні багатства, накопичені рицарями. За рішенням королівської та папської влади, все майно тамплієрів було конфісковане. Проте понад 7 століть у світі ходять чутки, що насправді усі коштовності не потрапили до нових власників, бо значна частина була схована в надійних криївках мало не по цілому світові. В усякому випадку, в Європі й досі не припиняються пошуки скарбів тамплієрів, тож інформація про луківський замок, поза усіляким сумнівом, приверне увагу до Волині не лише шанованих дослідників, а й любителів “чорних розкопок”.

http://www.volga.lutsk.ua/pictures/tamplyery.jpg http://www.volga.lutsk.ua/pictures/tamplyery2.jpg

0

4

Загадка епохи Хрестових походів



“Орден бідних лицарів Христа і храму Соломона”. Хто вони, ці Тамплієри, які, за гіпотезою Дена Брауна «Код да Вінчі» є - хранителями інформації про Грааль та дружину Ісуса Христа – Марію Магдалину.

Все це, можливо, правда, але наукового підтвердження цьому немає. То мені стало цікаво, яка є справжня історія цього Ордену і що відомо про нього історикам та вченим.

За припущенням Дена Брауна:

“Орден бідних лицарів Христа і храму Соломона”, тобто Тамплієрів був заснований Орденом Пріорат Сіона. Основною ціллю перебування Тамплієрів на Святій Землі було добування цінних документів з-під руїн храму Соломона.

Те, що вони там знайшли, підтверджувало велику таємницю, яка була наскільки важливою, що церква не зупинилась би ні перед чим, для того, щоб заволодіти нею. Протягом десяти років лицарі жили на руїнах храму і таємно довбали кам’яну породу. І знайшли дещо. А саме чотири скрині з документами Сангріл, які розповідають про іншу, невідому нам сторону життя Ісуса. Вони складаються із тисячі сторінок і написані самими ранніми послідовниками Христа.”



Та це гіпотеза Дена Брауна, а ось що я змогла відшукати із історичних та інших джерел інформації про цей Орден.



ІСТОРІЯ ОРДЕНУ ТАМПЛІЄРІВ

Орден Тамплієрів, храмовників або «Бідні рицарі Христа і Храму Соломона» - це духовно-лицарський орден, який був заснований у Єрусалимі 1118 року бургундським лицарем Гуго до Пейном і його товаришами для захисту Святої Землі та держав хрестоносців. Та ще вони є першим орденом рицарів-монахів, які боронили християнські держави від мусульман, охороняли пілігримів в період хрестових походів.

Першим пристанищем Тамплієрам стала будівля, подарований королем Єрусалиму Болдуіном ІІ, яка була розміщений на місці руїн Єрусалимського храму, де, за переказами, знаходився храм Соломона. Звідси і пішла назва ордену «Бідні рицарі Христа і Храму Соломона».

Як захисники церкви вони користувалися особливою прихильністю римської курії, яка наділяла їх цілим рядом привілегій та надавали Ордену матеріальну і політичну могутність.

У 1163 році папа Римський видав буллу, яка робила Тамплієрів незалежними від будь-якої влади, за виключення папи. Володіння Ордену були звільнені від церковних десятин. Це робилося для того, щоб Орден звільнити від підкорення та мати у своєму розпорядженні своєрідну військову силу, яка захищала б папство та надавала йому крім духовної, ще й світську владу над європейським монархами.



СКЛАД ОРДЕНУ

В цьому могутньому Ордені об’єднались два самих благородних ідеали середньовіччя – чернецтво і лицарство. На чолі ордену стояв керівник Ордену - Великий Магістр, яких було всього 22, і вибиралися вони представниками провінцій. Він володів цілковитою владою, за виключенням прийому нових членів , продажем власності Ордену, та призначення вищих керівників провінцій (їх визначало зібрання). Великий Магістр підкорявся виключно Папі.

Найближчими людьми Магістра були рада або капітула. Йому підкорялися магістри провінційних капітулів, які знаходилися у Франції, Англії, Португалії, Венгрії та інших країнах, де Тамплієри користувалися політичним значенням.

Лицарями Ордену могли стали лише люди благородного походження, з яких вибирались Магістри, керівники резиденцій. Духовною частиною Ордену були католицькі священики, а братами-послушниками або ж сержантами Ордену були як багаті горожани, які в Ордені ставали комірниками, лічильниками так і звичайні люди, які здобували посади конюхів, зброєносців та слуг.

Лицарі носили білий камзол і білий плащ з восьмиконечним червоним хрестом, брати-послушники – чорний, але з таким же хрестом. Під плащами носили зброю і лати. Гербом ордену стало зображення двох лицарів, які їдуть на одному коні (символ бідності).



ПОСВЯТА В ОРДЕН

Вступаючи в Ордер лицарі одночасно ставали монахами і проходили посвячення, яке складалося з декількох етапів: спочатку проходила служба, а потім інвеститура – обряд, який пов’язував із Святою Землею – помазання святою водою з Йордану і святою землею, яка була привезена з Палестини. Вважалося, що ці обряди навіки пов’язують лицаря-тамплієра з його духовними братами, які багато століть тому жили на Святій Землі.

Титул лицаря Ордену зобов’язував до повного і безмовного героїзму та мовчазності. Приймалися також обітниці покірності, цнотливості і особистої бідності які суворо контролювалися. Доходило навіть до того, що коли після смерті Тамплієра в його речах знаходили цінні вироби із золота, срібла або ж гроші, то цей представник Ордену не мав права бути похованим на кладовищі Ордену.





ВОЛОДІННЯ ТА БАГАТСТВО ОРДЕНУ

І в той же час їхній орден був чи не одним із найбагатших структур на той час. До 14 століття Орден налічував 15 500 лицарів, володів 10 000 маєтками, мав декілька фортець та храмів в кожному головному місті Європі, втому числі і в Лондоні.

Вони володіли своїм флотом. Кораблі Ордену перевозили війська хрестоносців, паломників, які відправлялися на Святу Землю, серед яких були досить багаті люди, які щедро оплачували послуги. Винаймали їхні кораблі і торговці, для перевезення своїх товарів.

Вони навіть мали свою срібну монету, а срібла, як відомо, на той час майже не було. Навіть звичайні металеві гроші були рідкістю.



ВИГНАННЯ З ЄРУСАЛИМУ

Наприкінці 13 століття, 1291 року, Тамплієри були вигнані з Палестини та переселилися до Європи – у Францію. Та отримали статус Ордену - суверенної держави, як привілегію від Римського Папи.

У Європі, як і раніше в їхні обов’язки входила охорона паломників і подорожніх. Славилися Тамплієри не лише своєю безстрашністю та сміливістю, а й своїми фінансовими здібностями. Завдяки скрупульозній чесності і вмінню вести грошові справи, згодом Тамплієри перетворилися на велику, могутню фінансову державу. Адже вони були першими, хто видав вексель і позичив гроші під відсотки. Їх вважають самими вдалими європейськими банкірами та засновниками банківської системи. Монархи, єпископи і сеньйори вкладали в банки Ордену на зберігання свої скарби, які Тамплієри, в свою чергу, пропонували під великий відсоток королям, феодалам. Їх безстрашні замки замками у Франції, Англії, Італії, Німеччині, Угорщині та Польщі виконували роль сучасних банків.

Багато значила і підтримка лицарів Ордену. Для цього багаті феодали не жаліли ні своїх земель ні замків.



ДИВНІ СИМВОЛИ

Та прославився Орден не лише своїми добрими вчинками. Дуже часто їх пов’язували із сатанізмом. Деякі знаки та символи Ордену наштовхують вчених саме на це: перевернуті хрести, перстні із зображенням черепа, гральні карти, дуже подібні на карти Таро та інші. Хоча дехто це спростовує до володіння унікальними пророцтвами та езотеричними вченнями.



ЗВИНУВАЧЕННЯ

13 листопада 1307 року французький король Філіп IV, який був боржником Ордену, спільно з Папою Римським – Климентом V, який теж побоювався храмовників, задумали позбутися Ордену. І використали для цього звинувачення Тамплієрів в єресі та злочинних діях і отримали визнання від них цього, і уже завдяки цьому признанню конфіскували на користь королівської казни багатство Тамплієрів.

В цьому ж році були арештовані головні особи Ордену та 140 лицарів на чолі з Великим Магістром Жаком де Моле. І під жорстокими катуваннями інквізиції вони зізналися в єресі та інших злочинах. Хоча ніяких істотних доказів цьому не було знайдено. Але Магістра та лицарів було засуджено до спалення на кострі живцем.

А на Венському соборі, 5 квітня 1312 року, Папа офіційно розпустив Орден і французьких тамплієрів було остаточно скасовано. А 18 травня 1314 року вирок проти Ордену виконали, і лицарі з Магістром були заживо спалені на кострі в Парижі напроти королівського замку. Король і його свита спостерігали за спаленням.



ПРОКЛЯТТЯ

Існує легенда, що перед смертю Жак де Моле – Магістр Ордену проголосив себе та свій орден невинним: “Я виновен лишь в одном: что не устоял против ваших посулов, угроз и пыток. Утверждаю перед лицом Господа Бога, который внемлет нам, что Орден, чьим Великим Магистром я являюсь, ни в чем не повинен...” і в останній момент, коли полум’я обхватило його тіло, Великий Магістр повернувшись до замку короля крикнув: “ПАПА КЛИМЕНТ! КОРОЛЬ ФИЛИПП! ГИЙОМ ДЕ НОГАРЭ! НЕ ПРОЙДЕТ И ГОДА, КАК Я ПРИЗОВУ ВАС НА СУД БОЖИЙ! ПРОКЛИНАЮ ВАС! ПРОКЛЯТИЕ НА ВАШ РОД ДО ТРИНАДЦАТОГО КОЛЕНА!..”.

І, дійсно, здійснення передсмертного прокляття не заставило себе довго чекати: ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ ПІСЛЯ СПАЛЕННЯ, 20 КВІТНЯ 1314 РОКУ, ПАПА РИМСЬКИЙ КЛІМЕНТ V ПОМЕР ВІД РАПТОВОГО ПРИСТУПУ ДИЗЕНТЕРІЇ. ЩЕ ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ В СТРАШНИХ МУКАХ ПОМЕР КАТ НОГАРЭ. А В КІНЦІ ЦЬОГО Ж РОКУ, 29 ЛИСТОПАДА РАПТОВО ПОМЕР КОРОЛЬ ФІЛІП IV.

Тобто прокляття Жака де Моле збулося, що, можливо і підтверджує володіння Тамплієрами пророцтвами та езотеричними вченнями. І до цього часу існує щось, на кшталт прокляття: всі хто намагався розкрити таємниці ордену, помирали при загадкових обставинах або були убиті.

На цьому, мабуть, і закінчується двохсотлітня історія великого і могутнього військово-чернечого Ордену Тамплієрів епохи середньовіччя. Ця організація зародилася і померла з Хрестовими походами. Рухнула вона з шумом, залишивши після себе безліч історій, тайн та легенд.



ВІДРОДЖЕННЯ ОРДЕНУ

Розгромлена була, головна, французька частина Ордену. Іспанські, португальські і шотландські Тамплієри були визнані церквою невинними і відпущені. Та вони вже не являли собою тої могутності та величі, як колишній духовно-лицарський орден «Бідні рицарі Христа і Храму Соломона». І продовжували існувати під іншими назвами: іспанці – Орден Калатрави (створений в 1164 році королем Олександром Кастільськім), португали – Орден Христа (заснований в 1318 році королем Португалії Дані І), шотландці – разом з масонами, створили Орден св. Андрія і Шотландського Чортополоха (заснований шотландським королем Робертом Брюсом 1314 року. Існують і до цього часу) .

Ось так закінчив своє існування Орден Тамплієрів епохи Хрестових походів. Та у сучасному світі відроджується нова чучасна організація, яка називає себе Суверенним Військовим Орденом Тамплієрів Єрусалима, цілі існування якого зовсім інші: розвиток та відродження традицій лицарства, геральдика і вивчення езотеричних знань, реставрація архітектурних пам’яток, гуманітарна допомога.

Згідно з деякими даними Суверенний Військовий Орден Тамплієрі Єрусалима був заснований в 19 столітті. Початковий центр знаходився в Бельгії. Серед членів Ордену також багато впливових і багатих осіб.

А тепер ви можете уявити, що ці «Бідні Лицарі Христа» є на даний момент на Україні.

У 1999 році в Україні було офіційно зареєстровано Міжнародну Громадську Організацію Суверенний Військовий Орден Тамплієрів Єрусалима «Пріорат України» на чолі з Великим Пріором Олександром ЯБЛОНСЬКИМ.

Після отримання офіційного статусу Приор українського відділення СВОТЄ почав шукати приміщення під офіс і знайшов. Взяв в оренду одне з приміщень монастиря «Китаєвській пустинний скит», одна з найдревніших святинь Києва.

Одного дня настоятель монастиря над корпусом помітив флюгер, який нагадував символ середньовікових Тамплієрів над корпусом. Настоятель вирішив розібратися в чому справа. Впустивши православних до корпусу самі Тамплієри ретирувалися, залишивши по собі деякі документи, які практично відразу показали по телебаченню, а журналісти назвали українських Тамплієрів «релігійною общиною з сумнівною репутацією» і вперше оприлюднили зміст деяких документів, які проливали світло на комерційну сторону сучасних представників Ордену.

Згадується про Тамплієрів і у місті Кам’янець-Подільськ, де розташований відомий замок. Адже після розгрому Ордену багато Тамплієрів прижилися на Україні і, за деякими даними, навіть воювали на боці Галицько-Волинських князів. Підтвердженням проживання Тамплієрів в Україні стала знахідка у Кам’янець-Подільському замку - печатка з символікою ордену – два лицарі на білому коні під прапором тамплієрів.

На даний момент вони взяли в оренду на п’ять років дві башти Кам’янець-Подільського замку (Старої фортеці) «Денну» та «Нову західну» датовані 12-14 століттям, для реставрації.

У селі Средня, що на Закарпатті цей же Орден намагається вибороти замок, який був побудований храмовниками у 12 столітті. Можливо, саме тут вони зберігали частину своїх величезних та невідомих скарбів... Та, на даний момент замок є національним надбанням і місцева влада не віддає його.

Ким були Тамплієри в епоху Хрестових походів - невизначилися і до цього часу, адже всі документальні та історичні дані діляться на дві версії. В одній вони є гордими лицарями, захисниками Святої Землі, а в іншій чи - язичники.

Можливо невдовзі, з плином часу все стане відомо.

Ось така історія великого та могутнього Ордену ТАМПЛІЄРІВ.

0

5

Мифы и легенды о тамплиерах

0

6

http://beauseant.ru/myths/scotland/

0

7

Aquilonec
найбільше мені сподобалась ця цитата зі статті:  :tomato:
Говорят, что Дункан Мак’Лаод тоже был тамплиером… :-)

0


Вы здесь » Aquilon » Історія » Тамплієри